Моя неймовірна спокуса - Аріана Мел

В моїй голові на мить западає така оглушлива тиша, що я лише й можу, що німо дивитися. Не помічаю навіть, що затамовую подих на цих його словах. Тоді повітря виривається зі свистом з моїх легень, я видихаю. Тоді знову жадібно вдихаю.

— Та ти сказився.., — лише й можу що очманіло прошепотіти. Він зупиняє мене божевільним поглядом, а я лише впевнююся, що Давид геть з'їхав з котушок.

— А друга умова — ти маєш переконати Бриля, що ти його насправді не кохаєш. Це лише фарс і на меті у тебе лише його гроші.

Не витримую. Обличчя заливає сердитим багрянцем.

— Та він в житті не повірить..

— То ти ж вже постарайся, щоб повірив. Бо можу тебе запевнити, що якщо ти не пристанеш на мої умови — я ще й сам допоможу Яромському топити Бриля і буду насолоджуватися кожним моментом. І повір, ця зрадлива сучка Островська його не врятує, скільки б не розсовувала ноги перед генеральним. Ти не уявляєш, які у нього зв'язки.

Він задоволено і навіть глузливо шкіриться. А у мене в грудях пустка. Щоб урятувати коханого...мені не тільки потрібно відмовитися від нього, а й просто розтоптати його серце, вбити кохання, яке розквітло ніжною квіткою між нами?

Мимоволі схлипую. Ридання роздирають груди й рвуться назовні.

— Ее, дорогенька, так не піде. Тримай себе в руках, бо наша угода може і не відбутися.

Кліпаю лише. Намагаюся жадібно вдихнути повітря. Тоді видавлюю:

— Чому, Давиде? Ти так ненавидиш мене..?

— Тебе? Я ненавиджу не тебе, а Бриля. А ти лише бруд під ногами. Тебе не шкода. Хоча не буду заперечувати. Я отримую щиру насолоду, що від цього страждатиме не тільки він, а й ти. Помста, дорогенька Злато — вона така солодка, — він це каже і з таким явним задоволенням, що мною мимоволі пересмикує від огиди та зневаги.

До нашого столика підходить офіціант. Розставляє страви, які очевидно замовлені були заздалегідь. Давид радісно дякує і кидає мені:

— А зараз будь чемною дівчинкою і не псуй вечір. Їж, Злато.

Господи, та яке їж? Мені шматок в горло не лізе, та зіштовхнувшись із його холодним колючим поглядом, беру задерев'янілими руками ніж і виделку і починаю нарізати на дрібні шматочки м'ясо, що переді мною на тарілці.

Насилу прожовую один шматок. Розумію, що більше не подужаю, бо мене знудить просто на цю білосніжну скатертину. Бачу, що Сотник вже збирається щось сказати, та зло гарчу:

— Якщо не хочеш, щоб я заблювала скатертину і ці чудові страви — краще не змушуй! Я вже наїлася. Дякую.

Він зло примружує очі, та лише підкликає офіціанта. Він миттю виникає біля нас. Давид замовляє мені подвійне еспресо без цукру. А сам спокійно завершує трапезу. Офіціанти забирають зайвий посуд і ставлять переді мною каву. Давид же далі п'є шампанське.

Мої долоні лежать на скатертині по обидва боки від блюдця з чашкою терпкого напою. Сотник раптом нахиляється через стіл до мене, накриває обидві моїх руки своїми долонями зверху й витягує їх трішки вперед до середини столу. Я дивуюся, та цей жест не зганяє заціпеніння від його дикої пропозиції.

— То що Злато? Як сильно ти хочеш врятувати Бриля?

***********

Любі читачі, ми по трохи рухаємося до фіналу. Буду дуже вдячна, якщо підтримаєте історію зірочками)

Також не забувайте підписатися на мою сторінку, щоб не пропускати оновлень та новинок)

Щиро дякую за вашу підтримку! Вона дуже надихає та мотивує ❤️

***********