Конґо. Реквієм - Жан-Крістоф Гранже

— Ти знаєш, куди можна піти, чи ні?

— Дай телефон.

Лоїк послухався, не відпускаючи керма. Ерван записав номер йому в контакти. Вони їхали Новим мостом, який ніби застиг від холоду. Кам’яні парапети вкрила паморозь — неначе їх притрусили порошком.

— Це в Епіне-сюр-Сен. Центр спортивної стрільби. Директора звати Жерар Комб.

— Ти не пошлеш мене до тренувального тиру для поліції?

— Нащо? Хочеш собі значок і пістолет?

Лоїк мовчки сховав телефон, тоді повернув ліворуч на Ке-дез-Орфевр. Вони приїхали, і їм вдалося головне. Вони протрималися весь цей час, жодним словом не виказали свого болю — ба навіть власного душевного стану — в цій жалобі. Хоч би що вони робили, залишалися всього-на-всього двома самітниками, відлюдьками, й оця віддаленість від світу найпевніше зближувала їх.

Єдиний спосіб існування Морванів — бути самотніми серед людей.

Ерван почувався щасливим від повернення до № 36.

Атмосфера офісу, колеги, кавоварка, звичні для понеділків жарти. Те, від чого зазвичай нерви йому скручувалися клубочком, тепер заспокоювало й зігрівало душу. Новина про смерть Морвана вже пролетіла коридорами. Не йшлося про те, щоби розповідати комусь про мандрівку, але саме ця трагедія захищала його від нападів ззовні. Достатньо було потиснути руки, прийняти співчуття, зиркнути похмуро а-ля no comment — і піти далі без жодного слова.

Він замкнувся у своєму кабінеті. Справа першої необхідності: теплі лахи. Відколи ступнув на рідну землю, його трусило від холоду й мучив біль у животі. Видобув із шафи два светри й натягнув їх обидва; молився, щоб це не виявилося малярією чи ще якоюсь африканською гидотою на кшталт амебіазу чи шигельозу.[106]

Приземлення у Франції було жорстким. Проблеми почалися ще в Руассі: трохи наївними виявилися сподівання, що йому не доведеться відкривати труну Морвана й вдасться дотриматися версії з інсультом. Лицем до лиця з митниками Ерван миттю збагнув, що все значно складніше. І мови не було про дозвіл на ввезення на територію країни трупа без медичних аналізів. Тим паче — про уникнення карантину. А значить, марно наполягати на своїй брехні, якщо тіло виявиться продірявлене кулями.

Ерван сховав свої липові свідоцтва, стисло описав обставини смерті батька й визнав, що збрехав конґолезьким органам, аби якнайшвидше покинути ДРК, — з цим він розбереться пізніше на Ке-д’Орсе.[107] Поки що домігся єдиного: розтин проведе Рібуаз у паризькому судмедінституті.

Тепер потрібно спільно з керівництвом відшліфувати офіційну версію загибелі Ґреґуара Морвана — некролог розмістять у ЗМІ вдень, а Ерванове керівництво тим часом прикриватиме його перед Міністерством закордонних справ: утеча з ДРК з трупом у ящику викличе дипломатичне цунамі.

У машині намагався стисло викласти всю історію Лоїку: повний провал. Але особливо мучила Ервана інша проблема: Меґґі. Він ще не вирішив, яку стратегію обрати. Стиснути її в обіймах? Надягти на неї кайданки? І те, й інше? Або ніколи більше з нею не бачитися.

Він приготував собі кави, ввімкнув мобільний. На автовідповідачі вже ціла пачка повідомлень. Після третього він перестав слухати, лише читав імена людей, які їх залишили. Еліта кримінальної поліції, значні особи з площі Бово, заступники міністрів, радники, префекти… Навіть Отель де Брієнн — Міністерство оборони — розщедрилося на дзвінок. До вечірки долучилися поліційні профспілки, керівники Групи втручання національної жандармерії, підрозділу RAID,[108] цілий сонм різних бригад…

Ерван не знав, що в його батька було стільки друзів. У вхідних смс-повідомленнях така сама штовханина: журналісти, блоґери, гівнокопи всіх сортів згадували його незлим тихим словом. Він дивувався, звідки весь цей люд узяв його номер. Деякі особи називали себе «союзниками», інші — «старими компаньйонами». Ніколи про таких не чув.

Уже вирішив, що нікому не телефонуватиме. Підняв слухавку офісного комутатора й розпитав телефоністку: там теж почався цирк. Навіть не попросив списку повідомлень, натомість надав інструкції: він не повертався, ніхто не знає, де він, його лінія закрита на цілий день.

Далі глянув на чорний екран комп’ютера: жодного бажання перевіряти поштову скриньку, певно, так само повну, заходити в соцмережі чи на сайти новин, які патякатимуть казна-що й розпускатимуть найбридкіші чутки. Залпом допив своє Nespresso, глибоко вдихнув і вийшов, аби відбути єдиний свій обов’язок перед зустріччю з командою: Фітуссі.

Комісар чекав на нього в товаристві керівника Центральної дирекції Кримінальної поліції. Ерван привітався, вислухав стислі співчуття й почав молоти дурню: не згадував ні про шахти, ні про контрабанду зброї, ні, тим паче, про Каті Фонтана, лише про розвідувальну мандрівку для «Coltano», до якої він вирішив приєднатися, аби дізнатися більше про цю сферу батькової діяльності. Морван загинув від пострілу тутсі з неуточненим статусом. Він виголошував цю казочку нейтральним тоном, використовував адміністративну лексику та спостерігав за сценою, як сторонній глядач із-за дзеркального скла.

Фліки мовчки вислухали й запропонували ще власну софт-версію. Сліпа куля через стрілянину між ополченцями, без уточнень конкретних загонів, яких і так ніхто не знає. Головним завданням було зняти з уряду Кабіли будь-яку відповідальність: зараз не час псувати дипломатичні стосунки з ДРК — в першу чергу треба змусити їх проковтнути втечу Ервана з труною. Важливо також натякнути, що Морван грався в шибайголову, — аби ніхто не думав, ніби Франція не може захистити своїх громадян. У підсумку — якомога менше подробиць, особливо дражливих слів: колтан, МООНДРК, допомога французів хуту, назв етнічних груп тощо.

Говорив Великий Бос, Фітуссі ж із серйозним виглядом кивав. Володар цих місць не був здатний до прийняття бодай дрібних рішень. Будинком 36 ходив жарт: «Якщо ви зустріли когось на сходах і не розумієте, піднімається він чи спускається, значить, ви натрапили на Фітуссі».

Ерван погодився з варіантом історії, який йому пропонували. Хай там як, а на похороні віддаватимуться почесті, виголошуватиметься купа пустих промов, побрехеньок, які не дадуть ані найменшого уявлення про те, ким насправді був Морван. Нічого. Старий завжди ставив себе, справедливо чи ні, понад — або поза — законами й людьми. Навіть із могили він відповість усім цим чиновникам презирством.

— Вам потрібно кілька днів для