Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

- Нам потрібно було створити для Торгніра образ сильного і рішучого монарха, а тому ми пустили слух про отруєння. Багато хто вже підтримував Торгніра, та й інших кандидатів на престол не було. Ні я, ні я Болдр туди не прагнули, а кузенів усунув уже сам старший брат. На моїх руках кров короля Мілаїри та короля Ольдовії. Білий Кат… – гірко хмикнув маршал. Я різко піднялася на лікті й приклала палець до його губ:

- Ні, Асгейре, - подалася вперед і поцілувала його в щоку, губи приємно кольнула коротка щетина. - Тут і зі мною ти не Білий Кат. Ти мій коханий чоловік.

Кілька секунд він дивився мені в очі, ніби намагався знайти в них підтвердження почутого і, нарешті, посміхнувся.

Я звично прокинулася до світанку. Кошмари мучили маршала щоночі. Вони приходили під ранок, сковували його тіло, змушували метатися в невидимих ​​путах, вити від страшних образів минулого. Я могла лише притискатися до нього ближче і муркотіти на вухо мелодію. Через пару хвилин чоловік заспокоювався і знову занурювався у міцний сон.

На цей раз усе було трохи інакше. Рухи Асгейра були плавнішими, голос тихіший, а дихання глибше, але спросоння я не зрозуміла, що щось не так. Як зазвичай майже лягла на нього, притулилася лобом до щоки й тихо заспівала. Маршал заспокоївся навіть надто швидко, а потім повернувся до мене. Побачивши абсолютно усвідомлений задумливий погляд, я здригнулася і відсахнулася, наче мене застали на місці злочину.

- Так ось що відбувається щоночі, - осуджуючи мовив він, а я навіть не знала, що сказати на своє виправдання. Та й за що мені виправдовуватися?

- Я ніяк не міг збагнути чому поряд з тобою я можу спокійно спати, - міркував маршал, підвівшись на лікті та розглядаючи мене зверху вниз. - Варто мені залишитися у своїх покоях і через пару годин сну я прокидаюся від кошмарів. Це відбувається постійно? Я кожну ніч буджу тебе і ти нічого не кажеш мені?

- Це ж просто кошмари, - я невпевнено знизала плечима. - Мені зовсім не складно прокидатися на кілька хвилин. Ти заспокоюєшся дуже швидко і знову засинаєш.

Маршал якийсь час просто дивився на мене, потім похитав головою. Ліг і притягнув мене ближче до себе. Уткнувся носом у волосся і попросив:

- Якщо тобі набридне, одразу скажи мені.

Цього дня на нас чекала ще одна новина.

Фолкор Нілуа з'явився в моєму кабінеті, коли Асгейр сперечався з Назаріо та Фредо на рахунок організації у Валуа весняного призову та формування нового військового загону. Я лише уважно слухала аргументи сторін. Чоловік, що з'явився у дверях, змусив усіх замовкнути й обернутися до нього. У тиші він звернувся до свого командира:

- Світлий лорде, на кордоні Джастани виявили Оттавіо де Фіцваля.

По обличчю Асгейра повільно розтеклася така зла усмішка, що мені стало ніяково. Назаріо навіть зробив крок назад і безпорадно глянув на мене, ніби питав, чи буду я заступатися за генерала-втікача.

Не стану.

Асгейр теж обернувся до мене і схилив голову:

- Прошу пробачити, світла леді, змушений вас покинути.

Я лише кивнула, знесилено відкинувшись на спинку крісла. Мілаїрці швидко покинули кабінет.

От і все. Полювання Білого Кату майже закінчено. Залишилося лише схопити Оттавіо. Мені здавалося, що ольдовійський полководець не дасть себе так просто впіймати, зуміє втекти. Але все ж таки доля розпорядилася інакше.

- Ви не хочете попросити Білого Ката відпустити герцога де Фіцваль? - Уточнив Назаріо, збираючи папери. Я рішуче піднялася з місця і теж попрямувала до дверей.

- Єдине про що я попрошу його - повісити голову герцога десь якомога далі від Вомон-ле-Тіссен.

Фредо лише задумливо хмикнув.

Я наздогнала Асгейра у його покоях. Зачинила двері, кинулася до чоловіка. Руки обхопили його шию. Маршал зупинився, звично обійняв мене за талію.

- Не їдь, - промовила пошепки, вдивляючись у блакитні крижинки його райдужок. - У мене жахливе передчуття.

- Мене не буде всього тиждень, можливо, два, - заспокійливо погладив мене по волоссю чоловік. - Я маю впіймати Оттавіо.

- Якщо його спіймали, нехай доставлять сюди, - я не здавалася. - Не лишай мене.

Асгейр різко видихнув, рвучко обійняв мене, звично зариваючись носом у волосся. Я довірливо притулилася до нього, відчуваючи, що найзахищеніше і тепле місце у світі – обійми мого чоловіка. Але голос, що пролунав, був нещадний.

- Я мушу поїхати, Сандро. Вони лише затримають герцога. Старий гусак не наважився наказати, щоб його схопили й передали мені, але з королем Джастани я розберуся потім. Мені доведеться ловити цього пацюка самому, але вони хоч би стежать за ним, - Асгейр трохи відсторонився і зазирнув мені у вічі. Не втримавшись поцілував. На моїх губах залишилася гіркота, а в душі розповзалося тремтяче почуття тривоги, коли він знову заговорив: - Коли я повернуся, то одружуся з тобою. Якщо брат не відповість, я візьму тебе і поїду до столиці, подивлюся Торгніру в очі й особисто запитаю, чому він зволікає. А потім ми повернемося у Вомон-ле-Тіссен як пара, і я зможу на правах господаря виставити геть Болдра.

На останній фразі я посміхнулася, хоч присутність другого принца вже не була обтяжливою.