Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

Вібруючий голос спустився до шепоту і продовжував:

- Відсутність страху, наявність бажання та ніжність партнера запорука відсутності жахливих спогадів про першу близькість. Я вважаю за краще потрошити своїх ворогів, але не кохану жінку.

Після цього він поволі схилився і торкнувся моїх губ своїми. Моє серце завмерло в грудях, але поцілунок не продовжився. Асгейр знову вдивлявся мені у вічі:

- Я ж сказав, що навчу тебе, моя маленька герцогиня. Почнемо з азів, - маршал раптом підхопив мене на руки, зробив крок уперед, а коли опустив, я опинилася на столі. Здивовано обернулася, але мою голову перехопили й повернули, змушуючи дивитись у блакитні очі. Дихання Асгейра стало уривчастим, а губи знову склалися в усмішку, коли він тихо сказав: - Шлях до задоволення жінки починається ще до того як вона роздягнеться.

Після цієї фрази мені стало байдуже, що за вікнами ще панував день, і божества вільно гуляли світом, заглядаючи куди їм заманеться.

Наші зустрічі ми продовжували скривати від інших. Асгейр приходив таємними ходами, а йшов після світанку. Спочатку для мене було дивним, що чоловік затримувався у моїх покоях, засинав поряд. Я звикла до того, що спільна постіль потрібна лише для зачаття спадкоємця, але кілька разів я все ж таки зважилася відмовити маршалу. Жіночі нездужання не дозволили мені навіть нормально працювати цього дня. Асгейр здивував. Він не втік до себе в кімнату, а просто ліг поряд, обійняв мене і своїм чарівним голосом розповідав легенди островів Хасло, доки я не заснула в його руках.

З островами маршала взагалі багато що пов'язувало. Декілька років він служив там, встиг завести знайомих, вивчив кілька діалектів і багато знав про культуру. Мені подобалося слухати його історії.

В одну з ночей, я звично влаштувала голову на грудях чоловіка, вкривши нас ковдрою, прислухалася до ударів серця, і попросила:

- Розкажи ще про острови.

Маршал хвилину розмірковував, а потім заговорив:

- Хасло - це величезний архіпелаг. Кожен острів у мирний час - відокремлене королівство. У всіх остров'ян схожа мова, одна віра, але, коли вони не воюють з кимось стороннім, вони не проти побуцатись усередині архіпелагу. Не завжди війна явна та кровопролитна, найчастіше обходиться дрібними сутичками, підлянками та викраденнями спадкоємців престолу певного острова з метою отримання викупу. У морі багато отруйних водоростей, тому одним з улюблених способів тихого вбивства раніше було отруєння. Через це на островах під час застіль перед гостями на стіл подають одну велику страву, з якої їдять руками, попередньо ретельно вимивши їх. А коли п'ють, ударяють келихами, щоби рідина перелилася в келих сусіда. Отже, якщо за столом виявиться вбивця, він неминуче теж ковтне отрути.

Я вразилася цією ідеєю, визнавши її хитрість та витонченість, але не змогла не прокоментувати:

- Але ж можна прийняти протиотруту, а потім уже підсипати іншим отруту. Або привчити свій організм до певної отрути. Хоча… тоді за столом виявиться лише один, хто вижив, і це буде підозріло. Але мети досягти можна.

Асгейр засміявся:

- Дивуюсь твоїй кровожерливості, маленька герцогиня. Звідки в такій милій голові такі задуми?

- Я не… - зніяковіло опустила очі. - Я зовсім не думала нікого труїти.

Після цих слів осіклася. Пам'ять наполегливо підкинула чутки, які я чула про Торгніра Гунара. З Асгейром про його старшого брата я ніколи не говорила до пуття, але останнім часом часто думала, ніяк не знаходячи пояснень тому, що король зволікав з відповіддю маршалу.

- Асгейр, - покликала, відчуваючи, як завмирає дихання. Чоловік обійняв мене за плечі сильною рукою, щільніше притискаючи до гарячого оголеного тіла. - Як Торгнір отруїв вашого батька?

У спальні повисло напружене мовчання. Я рахувала удари серця, боячись підняти очі. Нарешті моє терпіння було винагороджене, але голос маршала став холодним і відчуженим:

- Торгнір був улюбленим і бажаним первістком, - Асгейр почав здалеку. - Йому дісталася і прихильність батька, і любов матері. В молодості наш батько ще був досить непоганою людиною, у нього були хоч якісь натяки на почуття, це з віком він перетворився на бездушну істоту. Можливо, його підкосила смерть дружини. Ця подія ніби укус нетопира обернула його в монстра. Болдр народився другим, на нього батько не покладав особливих надій. Головним був первісток, спадкоємець. А потім з'явився я. Дитина, яка вбила власну матір. Все, що я можу згадати про батька, це його збочена любов до нас, постійні змагання, порівняння. Ми всі хотіли подобатися йому, намагалися стати найкращими. Ледве настав час, мене відправили спочатку до одного навчального закладу, а потім до Крігерхейму. Я став найкращим випускником, видатним тактиком, сильним воїном, але улюбленим сином ніколи не був. Щойно я потрапив у полон, батько зрікся мене. Напевно, в таємних кутках душі він давно хотів чужими руками позбавитися третього сина, що так сильно був схожий на власну матір. Мабуть, у мене єдиного з братів не було до колишнього короля Мілаїри жодних теплих почуттів. Коли я повернувся, Торгнір уже виношував план усунення короля, але збирався зробити це безкровно. Ось тільки він навіть не підозрював, що в маніакальному бажанні зберегти за собою престол старий спробує вбити свого сина. Я виявився поруч і без жалю встромив йому меч у груди.

Я боялася втрутитися в тиху гірку розповідь хоч би вдихом. Здається, навіть серце билося тихіше, поки маршал говорив. Перед очима постала страшна і жорстока картина чужого життя.