Серця в Атлантиді - Стівен Кінг
— Чорт, це ж Нейт! — вигукнув Скіп із захватом і подивом.
— А прямо перед ним Керол Джербер, — вимовив я дивним, приголомшеним голосом. Я впізнав куртку з написом «ГАРВІЦЬКА СЕРЕДНЯ ШКОЛА» на спині; впізнав біляве волосся, що, зв’язане в кінський хвіст, спадало на комір куртки й облізлі джинси. А ще впізнав обличчя, хоч і напіввідвернуте та затінене плакатом «США, НЕГАЙНО ГЕТЬ З В’ЄТНАМУ!», та я його впізнав.
— Це моя дівчина.
Слово «дівчина» у зв’язку з Керол я вимовив уперше, хоча думав про неї так уже з кілька тижнів.
«ПОЛІЦІЯ РОЗГАНЯЄ МІТИНГ ПРОТЕСТУ ПРОТИ ПРИЗОВУ» — стояло під фото. Жодного імені не називалося. Як випливало з супровідної статті, понад десяток протестувальників з Мейнського університету зібралося перед будівлею федерального управління в центрі Деррі. Вони тримали плакати і близько години ходили навколо входу у відділок служби призову, співаючи пісні та скандуючи гасла, деякі непристойні. Була викликана поліція, та спершу полісмени просто стояли осторонь, чекаючи, доки демонстрація закінчиться сама по собі, але потім з’явилася група протилежно налаштованих демонстрантів, здебільшого будівельників, що мали обідню перерву. Вони почали викрикувати власні гасла, і хоча «Ньюз» не вказала, чи були їхні гасла непристойні, я здогадувався, що це були запрошення їхати назад у Росію, поради, де демонстрантам зберігати свої плакати, коли вони ними не користуються, і координати найближчої перукарні.
Коли протестувальники почали кричати на будівельників, а будівельники почали жбурляти в них шматки фруктів зі своїх обідніх контейнерів, втрутилася поліція. Покликаючись на брак дозволу (копи в Деррі, мабуть, ніколи не чули про право американців на мирні зібрання), вони оточили студентів і доправили до відділку на Вітчем-стрит. Там їх одразу відпустили. «Ми просто хотіли забрати їх з поганої атмосфери, — процитував репортер слова одного полісмена. — Якщо повернуться туди, то вони навіть дурніші, ніж здаються».
Фото, по суті, мало відрізнялося від знятого в Східному крилі під час демонстрації проти «Коулмен кемікалз». І на цьому знімку полісмени забирали студентів, а будівельники (через рік на їхніх касках красуватимуться маленькі американські прапорці) кепкували, знущально посміхалися і погрожували кулаками. Одного полісмена камери захопили в момент, коли він готувався схопити Керол за плече; Нейт, що стояв позаду неї, здавалося, не привернув їхньої уваги. Двоє полісменів вели Стоука Джонза. Він був спиною до камери, але помилитися було годі через милиці. А якщо для впізнання цього було замало, то на спині його шинелі виднівся намальований від руки горобиний слід.
— Погляньте-но на цього безмозкого йолопа! — прокаркав Ронні (Ронні, який завалив два з чотирьох останніх заліків, ще мав нахабство обзивати інших безмозкими йолопами). — Ніби не міг знайти цікавішого заняття.
Скіп пропустив його слова повз вуха. Як і я. На нас фанфаронство Ронні не справляло яскравого враження, хоч на яку б тему він розводився. Нас заворожила Керол… і Нейт Гоппенстенд позаду неї, що дивився, як полісмени ведуть демонстрантів геть. Нейт, як завжди, охайний, в сорочці «Ліги плюща», в напрасованих джинсах з закотом. Нейт, що стоїть зовсім близько від будівельників, які сміються і погрожують кулаками, проте вони його цілком ігнорують. Як і полісмени. Ні ті, ні ті не знали, що мій сусід у кімнаті недавно став шанувальником крамольного містера Філа Окса.
Я вислизнув до телефонної кабінки і зателефонував на другий поверх Франклін-голлу. Хтось у їхній вітальні зняв слухавку, а коли я запитав Керол, дівчина сказала, що Керол там немає. Вона пішла до бібліотеки займатися з Ліббі Секстон.
— А це Піт?
— Ага.
— Для тебе є записка. Вона приліпила її до скла. — (Звичайна практика в тодішніх гуртожитках). — Пише, що подзвонить тобі пізніше.
— Гаразд. Дякую.
Скіп перед кабінкою нетерпляче махав мені. Ми рушили коридором до Нейта, хоч і знали, що втратимо місця за картярськими столами. Однак цього разу цікавість взяла гору над манією.
Коли ми показали Нейтові газету і почали розпитувати про вчорашню демонстрацію, вираз його обличчя майже не змінився, втім воно ніколи сильно не змінювалося. Та все ж я відчув, що він сумний, а може, і взагалі прибитий. Але чому? Все ж як-не-як скінчилося добре: ніхто не був заарештований, а в газеті жодного прізвища.
Я вже був вирішив, що занадто багато вкладаю в його звичну незворушність, але тут Скіп запитав:
— Що тебе гризе?
У його голосі вчувалося щось схоже на грубувате співчуття. Нижня губа Нейта затремтіла, та усвідомивши це, він її закусив, перехилився через свій акуратний стіл (поверхню мого вже вкривало понад дев’ятнадцять шарів усякого мотлоху) і висмикнув паперовий носовичок з коробки поруч із програвачем. Він довго і старанно сякався. А коли скінчив, то вже повністю себе опанував, однак я бачив у його очах сумну розгубленість. Якусь мою частку — підлу частку — це втішило. Приємно було знати, що не обов’язково звихнутися на «чирві», щоб мати проблеми. Людська натура іноді ховає в собі багато лайна.
— Я поїхав туди зі Стоуком, Гаррі Свідровскі і ще кількома хлопцями, — розповідав Нейт.
— А Керол була з тобою?
Нейт похитав головою.
— Вона, по-моєму, була в компанії Джорджа Ґілмена. Ми туди поїхали на п’яти машинах. — Я вперше почув про Джорджа Ґілмена, але це не завадило мені послати в нього стрілу доволі-таки хворобливих ревнощів. — Гаррі та Стоук — члени комітету опору. І Ґілмен теж. У всякому разі, ми…
— Комітет опору? — запитав Скіп. — Це ще що таке?
— Клуб, — пояснив Нейт і зітхнув. — Хоч вони вважають, що не просто клуб, особливо Гаррі та Джордж, вони дуже гарячі голови. Але це все-таки просто клуб на кшталт «Масок Мейна» чи ультрас.
Нейт сказав, що сам він поїхав, бо був вівторок, а по обіді у вівторок у нього занять немає. Ніхто не віддавав наказів, не пропонував підписати присягу на вірність, не було навіть петицій. Ніхто нікого не примушував, і не було запалу парамілітаристських угруповань у беретах, що згодом проник в антивоєнний рух. Керол і решта народу, якщо вірити Нейтові, виїжджаючи з автостоянки біля гімнастичного залу, сміялися і ляскали один одного плакатами. (Сміялася. Сміялася з Джорджем Ґілменом. Я метнув ще одну заражену бацилами стрілу ревнощів). Прибувши до
