Сніговик - Ю. Несбе

– Але про це доповідатимеш не ти.

– Ми перевіримо… – Харрі затнувся. – Що ви сказали?

– Пропозиція була саме такою, але Гуннар Хаген з нею не погодився і вирішив взяти усю провину на себе. Він зараз у себе в кабінеті пише пояснювальну. Я хотів тебе про це повідомити, щоб ти все знав до початку прес-конференції.

– Хаген? – перепитав Харрі.

– Чудовий солдат, – відповів шеф і ляснув Харрі по плечу. – Я поїхав. Прес-конференція о восьмій у великій залі, зрозумів?

Харрі подивився на спину, що віддалялася, аж тут у кишені завібрував мобільний. Він поглянув на дисплей, щоб вирішити, чи варто відповідати.

– Love me tender, – сказав Гольм у слухавку. – Я в Інституті судової медицини.

– Що у тебе?

– Між волокнами дерева знайдена людська кров. Тьотя в лабораторії, щоправда, сказала, що на аналіз ДНК вона навряд чи потягне, але групу визначила. І знаєш що? – Бйорн Гольм витримав паузу, але тут до нього дійшло, що Харрі напевне ні разу не грав у гру «Хто хоче стати мільйонером», отож продовжив: – Кров рідкісна, зустрічається не часто – у двох людей із сотні. А в карному архіві таких усього сто двадцять три щасливчики. Так що коли в Катрини Братт виявиться кров саме цієї групи, у нас на руках буде досить вагомий доказ того, що кров на підлозі у сараї в Оттерсенів – її.

– Зв’яжись з управлінням, у них є список усіх працівників із зазначенням групи крові.

– Є? От дідько! Я просто зараз і перевірю.

– Але тільки не дуже засмучуйся, коли дізнаєшся, що в Катрини не друга негативна.

– Стиць-тидиць, звідки ти знаєш, що це друга негативна?

– Зможеш зустрітися зі мною в Інституті анатомії?

Була вже шоста, отже більша частина персоналу лікарні «Саннвікен» розійшлася по домівках. Тільки у кабінеті Х’єрсті Рьодсмуен ще горіло світло. Психіатр зачекала, поки Мюллер-Нільсен та Еспен Лепсвік відкриють блокноти, потім зазирнула у свій і почала:

– Катрина Братт розповіла, що сильно любила батька. Вона була підлітком, коли газетярі виставили його жорстокою, схильною до насильства людиною. Для неї це стало страшною травмою. У школі вона через це стала ізгоєм. Незабаром батьки розлучилися. Коли Катрині виповнилося дев’ятнадцять, батько зник. Одночасно були вбиті дві мешканки Бергена. Слідство зайшло в тупик, але і в самому Поліцейському управлінні, і за його межами подейкували, що це її батько вбив тих жінок, а потім зрозумів, що викрутитися йому не вдасться, і покінчив із собою. Саме тоді Катрина вирішила стати співробітником поліції, розкрити вбивства і реабілітувати ім’я батька.

Х’єрсті Рьодсмуен підвела очі. Ніхто з чоловіків не записував, вони просто дивилися й слухали.

– Вона вступила до Поліцейської академії, – продовжила Рьодсмуен, – незабаром після випуску дістала призначення до відділу вбивств у Бергені і відразу у вільний від служби час взялася за перегляд документів у справі її батька. Про це дізналося начальство та перервало її пошуки, а Катрину перевели до відділу моралі. Збігається це з вашими даними?

– Точнісінько, – відповів Мюллер-Нільсен.

– До справи батька вона більше не доторкнулася, проте взялася за аналогічні і, продивившись підсумковий звіт по всій країні, зробила цікаве спостереження: відразу після зникнення батька стали зникати люди за обставин, що дивно збігалися. – Х’єрсті Рьодсмуен перегорнула сторінку. – Але щоб рухатися далі, Катрині потрібна була допомога, і вона розуміла, що в Бергені вона її не отримає. Тому вона вирішила знайти людину, яка має досвід розкриття серійних убивств. При цьому вона хотіла приховати, що вона – дочка Рафто.

Старший слідчий Еспен Лепсвік повільно похитав головою, а Х’єрсті продовжувала:

– Катрина Братт ретельно вивчила інформацію, і її вибір впав на старшого інспектора відділу вбивств столичного Поліцейського управління. Вона написала йому листа і підписалася таємничим ім’ям Сніговик, по-перше, щоб пробудити його цікавість, а по-друге, тому, що сніговики часто згадувалися у показаннях свідків у справах про зниклих жінок. У записах її батька про вбивство на вершині гори Ульрікен також фігурує сніговик. Коли у відділі вбивств поліції Осло відкрилася вакансія – потрібна була саме жінка, – Катрина записалася на співбесіду. Вона каже, що не встигла вона сісти на стілець, як їй уже запропонували цю роботу.

Рьодсмуен підвела очі, але, оскільки ніхто не збирався протестувати проти подібної інтерпретації подій, вона продовжила:

– Першого ж дня Катрина Братт спробувала ввійти у контакт з Харрі Холе та попросила взяти її до групи розслідування. Знала вона багато – і про справу, і про самого Холе, – так що могла легко маніпулювати ним та направити слідами бергенських убивств та зникнення Герта Рафто. Врешті-решт, за допомогою Холе вона знайшла свого батька в холодильнику на острові Фінньой.

Х’єрсті зняла окуляри:

– Не треба мати багату фантазію, щоб зрозуміти: те, що їй довелося тоді пережити, напевне стало основною причиною її психологічної реакції. Стрес, звісно, ще поглибився, оскільки їй тричі довелося повірити, що вбивцю спіймали. Спочатку це був Ідар Ветлесен, потім… – пошукала вона в записах, – Філіп Беккер і нарешті Арве Стьоп. І щоразу вона переконувалася, що це не злочинець. Вона навіть намагалася вибити зізнання зі Стьопа, але здалася, коли зрозуміла, що і він не та людина, яку вона шукає. Почувши, що прибула поліція, вона втекла. Не хотіла, щоб її арештували до того, як вона закінчить свою справу, тобто розкриє вбивства та з’ясує, хто злочинець. Гадаю, саме тоді її психоз увійшов у критичну фазу. Вона повернулася на Фінньой, де, як вона сказала, чекала на Холе, який неодмінно мав її вистежити. Що й сталося. Коли Холе прибув туди, вона роззброїла його, щоб змусити вислухати себе. Вона хотіла проінструктувати його та обмалювати, що він має зробити, продовжуючи розслідування.

– Роззброїла? – перепитав Мюллер-Нільсен. – Наскільки нам відомо, вона здалася без спротиву.

– Вона сказала, що рану на губі їй завдав Харрі Холе саме під час арешту, – сказала Х’єрсті Рьодсмуен.

– Хіба варто вірити психічно неврівноваженій людині? – промовив Лепсвік.

– Вона вийшла зі стану психозу, – рішуче заперечила Рьодсмуен. – Ми залишимо її тут ще на кілька днів на обстеження, але опісля передамо вам, так що готуйтеся. Якщо, звісно, ви й досі розглядаєте її як підозрювану.

Останні слова зависли у повітрі, а потім Еспен Лепсвік перегнувся через стіл:

– Тобто ви вважаєте, що Катрина Братт каже правду?

– До моїх обов’язків не входить робити такі припущення, – відповіла Рьодсмуен і закрила свої записи.

– А якщо я поставлю вам це запитання не як психіатру?

– Тоді, старший інспекторе, – посміхнулася Рьодсмуен, – я скажу, що ви можете продовжувати дотримуватися тієї думки, яка у вас є.