Вільні стосунки з босом - Ольга Вісмут
— Нумо сюди зайдемо! — Аня тицяє пальцем у скляні двері.
— Це весільний салон, — хмурюсь я, помітивши білі сукні у вітрині. — Ми з Вадимом ще не одружуємося. Навіть не живемо поки разом.
Після того зізнання я вирішила, що нам потрібно трохи почекати. Так, я його страшенно кохаю й не сумніваюся в ньому. Знаю, що тільки з ним буду як за кам’яною стіною, але йому потрібно одужати. Це раз, по-друге, нам би побути парочкою. Просто позустрічатися, як усі. Пізнати одне одного трохи краще. Нас же крім ліжка нічого не пов’язувало, а я хочу ходити на побачення!
Тим паче після всіх цих подій — мені потрібна була свобода. Ні, ми не розлучалися з Зимнєвим. Я була з ним протягом його хвороби. Стежила, щоб він одужав, допомагала йому з роботою. Просто мені захотілося переїхати від сім’ї.
На орендовану квартиру.
Вадима просила не квапити мене з весіллям. Мені потрібно подумати, насолодитися новим життям, відчути себе людиною, а не чиєюсь жилеткою.
Вадим зі мною погодився. Навіть допоміг орендувати квартиру в будинку поруч з офісом. Щоб завжди була під рукою. Раптом щось станеться.
Тепер він хоче прибрати її. Ще й у відпустку відправив без права на заперечення. Мовляв, сама на всіх ішачила, тепер — відпочивай. Але я ж зовсім недавно з татом відпочивала в санаторії!
Я дуже кохаю Вадима і приймаю таким, яким він є. З усіма недоліками й перевагами. Так, він мовчун, але навіщо взагалі чоловікові слова? За нього говорять вчинки.
— Ну й даремно, — тягне Аня мене в бік магазина. — Просто ти ще плаття не міряла.
— Це тебе Вадим попросив мене сюди привести? — починаю підозрювати.
— Ні, ти що? — вона дуже щиро зображує здивування. — Як ти могла про нього таке подумати?
— Я нічого такого й не думала.
— Він би тебе просто в РАЦС потягнув! За петельки! А наречена має бути гарною. І завжди готовою.
— А після весілля вона вже не зобов’язана бути ні гарною, ні готовою? — усміхаюся я. — Гаразд, пішли.
Всередині до нас тут же злітаються дівчата-консультантки. Мало не під руки підхоплюють, водять магазинчиком. Уточнюють, хто з нас наречена. Кажу, що я. На їхніх обличчях з’являється подив, який вони приховують за професійними усмішками.
Ну зрозуміло, Аня молодша, ніж я. Поруч із нею я навряд чи тягну на наречену. Швидше, на старшу сестру.
Далі з мене знімають мірки, а я вчергове починаю підозрювати Аню в тому, що вона мене сюди притягла навмисне. Просто перш ніж зайти сюди, вона втуплювалася в телефон.
Ось же сімейка. З двох боків осаджують. Один підсаджується на мої домашні страви. Навіть просить приносити на роботу в судках. Зимнєв і судочки! Хто б подумав про таке!
Й Аня, яка виявилася кумедною дівчиною зі своїми тарганами. Її мати (спільна з Вадимом) і батько живуть у Чехії. Їй набридло бути під батьківським крилом, тому її здали братові. Тепер він із нею мучиться й періодично відправляє до мене. Щоб я теж помучилася.
Консультантки в примірювальну несуть весільні сукні. Довгі, короткі. З пишними спідницями й навіть вузькі. Блискучі, мереживні, посипані перлами. Ми міряємо, напевно, половину магазина, поки я не знаходжу свій ідеал — пишну сукню з ліфом, що стягується, розшиту срібними нитками.
Плаття сидить як улите. Я в ньому виглядаю вищою і стрункішою.
Аня показує мені великий палець. Їй теж подобається. От і чудово.
На виході з ательє стикаємося з високим, темноволосим чоловіком. Бубоню вибачення й машинально його обходжу.
— Соне? — звучить мені в спину.
Обертаюся і здивовано дивлюся на нього.
— Артем? — сподіваюся, що з ім’ям не помилилася.
Ми зустрічаємося поглядами.
— Це правда ти? Вау! — він оглядає мене з захопленням. — Скільки років, скільки зим.
Аня невдоволено мружиться, переводячи погляд із нього на мене й назад.
— Так, давно не бачилися, — відповідаю сухо.
І густо червонію.
Це ж мій колишній наречений. Той самий, з яким я розійшлася колись давно. До речі, ще якось по-дружньому. Йому запропонували роботу за кордоном. Він мав поїхати до Німеччини й звав мене із собою. Але я не змогла кинути вагітну Настю.
Чи шкодую я про це?
Шкодувала, поки не зустріла Зимнєва. А тепер дуже рада, що все так склалося.
Він, до речі, покращав. Має модну стрижку, засмагу й накачаний торс. Просто лита гора м’язів. Навіть не віриться, що це Артем.
— Ти така гарна стала, — усміхається він.
— Дякую. Ти теж змінився в кращий бік, — відповідаю на комплімент.
— Це круто. А я про тебе саме згадував. Сподіваюся, ти ще незаміжня?
— Ох, — тільки й можу сказати. — Поки незаміжня.
У цю мить мені хочеться опинитися в обіймах Зимнєва. Тому що колишній пропалює мене темним поглядом.
— Сонь, може, зустрінемося сьогодні, поспілкуємося? Як раніше?