Бунт моїх колишніх - Ірина Сергіївна Потаніна
— А чого ж він виїхав з готелю?
— Час настав. За документами Вадим Робін вибув із країни учора ввечері.
— Як таке можливо?
— За гроші можливо що завгодно. Нині наш Робін зветься зовсім по-іншому. І виїжджатиме з новими документами.
— Стривай, а що ж було далі? Приїхав Робін сюди…
— І вирішив поговорити з Василем і Артемом. Хлопці привели з собою Сержа. Серж завжди був мозком цієї компанії і без його ідей не відбулася б жодна операція. Усіх трьох Робін успішно прилучив до справи, розповів про колишні часи та необхідність відродження Дітей Дєточкіна. Вдав із себе такого крутого імпортного героя, що приїхав рятувати Батьківщину від засилля негідників. Пацани, звичайно, погодилися. Василь з бажання помститися, Серж, я так розумію, через гроші, Тимко просто так, з любові до пригод. До речі, для всіх нас суттєвим фактором виявилася платня. Робін заплатив нам із хлопцями чимало.
Таке виправдання мене відверто розлютило.
— А вбивства не пробували? А що? І гроші заплатять, і цікаво теж…
— Не знущайся. З самого початку планувалося, що ми нікому не заподіємо шкоди.
— Невже ти не розумів?
— Не хотів розуміти. Потім, коли справа пішла, почало потроху доходити, що ми робимо. Розумієш, спершу планувалося викрасти лише три авто. Мав я з власником одного з них давні рахунки, інший насолив Василеві, за непорядність третього клієнта поручився Серж. Але Робін згадав раптом про зиск, вирішив, що весь цей захід нічого, крім жахливих мінусів, йому не дає та знайшов спосіб продавати машини.
— Мені він сказав, що хотів весь прибуток тобі віддати, щоб ти її на доброчинність пустив.
— Не здивуюся, якщо воно й справді так. Спочатку ми взагалі збиралися авто покинути в тутешньому гаражі. Але Вадим вирішив, що захід виявився надто витратним. Що ж, Робіна можна зрозуміти. Експеримент експериментом, але якщо є можливість відшкодувати вкладення, чому б нею не скористатися?
— А кому він збирався продавати авто?
— Не знаю, — швидко відповів Шурик, і я зрозуміла, що він просто не хоче когось підставляти, — автомобілі перефарбовуються, перебиваються номери… Робляться нові документи… Післязавтра сюди має приїхати фура, котра їх усі забере.
— Як? Адже їх шукають!
— Не знаю, як. Отож, — Шурик повернувся до розповіді, і я, боячись пропустити якісь подробиці, вирішила тимчасово не ставити запитань. — Нові плани Робіна мене анітрохи не влаштовували. Ризик зростав прямо пропорційно кількості викрадень. Крім того, мені чомусь не вірилося, що інші жертви теж мусять бути покарані. Робін просто прагнув отримати прибуток.
— Теж мені, судді! Цього слід покарати, а цього ні, — передражнила я Шурика.
— Не варто сперечатися, — Шурик зробив такий жест, ніби хотів мене зупинити. — Це потім уже ста-ло зрозуміло, що взагалі відрізнити, хто сволота, а хто нормальна людина — не так легко. Робін, як з'ясувалося згодом, взагалі вважав, що будь-який забезпечений громадянин цієї країни — негідник.
— Будь-який негідник, у будь-якій країні — все одно людина. Звідки ти знаєш, що штовхнуло його на здійснення того чи іншого вчинку? Може, він не підлість робив, а… Може, теж мстився комусь?
— Може, й так. Я не сперечаюсь, кажу ж. Одним словом, поступово наша справа перетворилася на дуже ризиковану та доволі брудну в моральному відношенні роботу. Я зрозумів, що просто зобов'язаний усе це зупинити. Робін, уже одержимий новими ідеями, навіть слухати не хотів моїх аргументів. Для пацанів він був величезним авторитетом, тому відверто засуджувати його я не міг.
— А чому ти особисто не вийшов зі справи?
— З подібних справ просто так не виходять. На моєму сумлінні вже були викрадення. Усі ми виявилися зав'язані однією ниточкою… Я почав готувати таємний переворот. Якби всі члени організації вирішили відмовитися працювати на Робіна, тоді ми змогли б зупинити його.
— Для цього ти найняв мене? Щоб я назбирала матеріалу, який свідчив би про невинність Робіновських жертв?
— Ну так, — Шурик знову протер окуляри, — справді божевільна ідея. Спочатку я сам хотів цим займатися. Але Робін почав мене підозрювати… Навіть довелося їздити на твоєму авто.
— І прилад свій, гад, до мене переклав!
— Ох, Кет, мені й без того страшенно соромно, а ти ще давиш на психіку… Я боявся, що Робін умовить хлопців забрати прилад силоміць. Мені здавалося, що до тебе в машину ніхто не зазиратиме. Я ж поклав туди валізу лише на одну ніч. Потім планував її на «Форді» відвезти одним своїм друзям за місто… Загалом, не вийшло. Ми, як завше, зустрілися з Робіним, я показав йому теку з зібраним матеріалом. Заявив, що не жартую і що коли Вадим не скасує нашу операцію добровільно, то я викрию його перед хлопцями. Природно, я мав намір повернути Робіну його гроші, виплачені мені як гонорар. За хлопців і за інші витрати я збирався віддати Вадикові свій «ол-аут». Робін розлютився. Заявив, що «ол-аут» і так належить йому, Робіну, тому що робився він на його, Робіновські, гроші. Усе, мовляв, що я кажу — чистісіньке зрадництво та невиконання взятих на себе зобов'язань. Я тепер гадаю, що Робін підсипав мені в каву якоїсь гидоти, скористався моєю безпорадністю та замкнув мене в цій норі. В принципі, я передбачав такий розвиток подій…
— Дарія повинна була розповісти нам із Вікою про фішбургери, — згадала я, — так?
