Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки - В'ячеслав Васильченко

Практично серцем, бо воно все намагалося вистрибнути з грудей, щоб допомогти рукам. Коли двері звільнились і відкрили жаданий простір, вийшов теж обережно. Знову стримуючи серце, щоб не побігло попереду. Повільно потяг на себе двері, поки не клацнув замок. Усе. Ця пригода позаду. Відразу рушив сходами вгору. На горішньому поверсі постояв кілька секунд і повільно пішов донизу.

Нарешті вулиця. Свобода. Вдихнув її на повні груди. Хвилювання поступово відлягало. Починав ставати колишнім. Набрав головреда.

— А? Про вовка промовка і вовк на поріг? — замість привітання видав на-гора Бондаренко.

— Обґрунтуй, — запропонував спантеличений професор.

— Та тільки он говорив з експертом. Ну, і тебе згадував.

— Про мастило? — зрадів Богдан.

— Поки тільки про сперму, — поламав радість головред. — Або, якщо хочеш, про «біологічні сліди». Так от: інтимний контакт Ольга Довгань мала з Антоном Свідерським. Хлопець справді був донором сперми. Першокласна вона, до речі, в нього.

— А Оксана Мірошник?

— Результатів поки немає.

— Про мастило я боюся й питати.

— Бійся. Бо все одно нічого не скажу. Мастилом займається зовсім інша людина. І про її відрядження я вже говорив. А, слухай, експерт тут мені написав, що в обох убивствах брав участь не вовк звичайний, зачекай, зараз гляну, як там латиною… Ага — Canis lupus. Це був вовк рудий (Canis rufus). Від звичайного відрізняється тим, що в нього вужча пропорція тіла й черепа. Ну і, відповідно, щелепи мають дещо відмінну конфігурацію. Експерт виявив ініціативу й повіз одержані результати професору кінології Київського інституту прикордонних військ Владлену Каспійському. Той і зробив такий висновок. Наш вовк-убивця не може походити з тутешніх країв. Такі тварини дуже рідкісні й мешкають тільки в східній частині Північної Кароліни. Ну — і в зоопарках, звичайно.

— Ще краще, — роздратовано сказав Лисиця. — Де ж ми його тепер візьмемо, «Північна Кароліна»? Хоча… — Непрогнозовано засяяв. — Це ж просто супер! Тепер версія з нещасним випадком помирає однозначно. Залишається дізнатися, як такий рідкісний екземпляр опинився в гореницькому лісі… Треба шукати власника вовка. Надійна ниточка. Тут уже не відбрешешся.

— Допомога потрібна? — поцікавився головред.

— Спасибі, — видав солодко, — ти вже й так багато допоміг. Бувай.

Наступним абонентом став Кодаковський.

— Дякую, пане полковнику, за Сашка. Чудовий спец. І людина. Мені здається, що нашу міліцію час перейменовувати на Бюро добрих послуг. Або ні. Товариство Червоного Хреста й Червоного Півмісяця. За викликом.

— От жартівник, — удавано розгнівався Кодаковський. — Кажи, що хотів, бо треба на нараду бігти.

— Гаразд. Потрібна інформація про власників рудого вовка. Canis rufus. Вид рідкісний, тому робота, ймовірно, багато не буде.

— Спробуємо. Але повтори назву. Запишу.

Старанно виконав прохання.

— Ну, бувай, — кинув Кодаковський. — Побіг.

Професор підняв голову до неба, що повнилося розлитою скрізь блакиттю. Захоплива німа краса мовчки прошепотіла: «Життя прекрасне. І воно продовжується». Лисиця відповів щиро: «Дякую!» Але це стосувалося неба якнайменше. Беріть вище.

28

Задоволено вмостився біля ноута. Знав, що Бондаренко вже прислав невелике досьє на Софію Канівську. Ось і лист із прикріпленим файлом. Кілька звичних кліків — і чорно-біла на перший погляд інформація починала поставати в усій оголеній красі. І — наповнюватися барвами.

«Софія Канівська. Журналіст. Справжнє ім’я Олександра Гнатенко. 25 років. Народилася в Каневі, Черкаської області. Закінчила Інститут міжнародних відносин НАУ. Спеціальність „журналістика“. За доволі невеликий час устигла попрацювати і як фрілансер, і в кількох відомих газетах („Україна молода“, „Дзеркало тижня“, „Факти“, „Вечірній Київ“), і в низці значних телевізійних проектів, але на других ролях. Красива. Сексапільна. Ерудована. Талановита. Розумна. Начитана. Амбіційна. Цілеспрямована. Для неї не існує перешкод. Завжди досягає свого. Чистоту й моральність методів уважає рудиментами. Подейкують, що Софія почала плести інтриги довкола посади начальника управління масової інформації КМДА,[18] але щось не зрослося. Потім устигла наслідити своєю участю десь у Печерському районі на виборах до міськради.

Через епатажний імідж часто отримує запрошення на різні ток-шоу. Була і на „Високій політиці“, і на „Life is life“, і на „Re&nyбліці“, і на „Свободі в словах“, і на „Вихід завжди є“, і ще декількох. Відома бійками в прямому ефірі з художником Сергієм Полярниковим, письменником Лесем Дрезиною, депутатом Владиславом Авер’яновим і ведучим „Високої політики“ Євгеном Сметаною. Била в основному лише вона (чоловіки виявилися „джентльменами“), але розголос ці факти мали надзвичайний. Такі телерозваги завжди викликають непідробний інтерес і до передач, і до учасників „кориди по-українськи“. Одне слово, жирної популярності зажила Але цього їй мало. Звісно, хотілося б своє шоу, де ти — незаперечна господиня. І знаєш тільки свій образ і подобу. От і шукала того, хто вкладе гроші. За даними ОБС,[19] її кілька разів бачили з Олексієм Мірошником. Може, між ними щось та й закрутилося. І він що-небудь пообіцяв. Але це поки лише розмови й порожні здогади. І все може виявитися яскравою мильною булькою. Навіть у множині…».