Українська література » » Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

Кувала Зозуля - Джоан Роулінг

---
Читаємо онлайн Кувала Зозуля - Джоан Роулінг
що тепер? — спитав він з якимось подивом.— Ви читатимете мої нотатки?

— Так, звісно,— запевнив Страйк.— І за кілька днів зателефоную, коли зроблю попередню роботу. Гадаю, тоді у мене з’явиться набагато більше питань.

— Гаразд,— мовив Бристоу і нетвердо підвівся на ноги.— Ось моя візитівка. І як вам зручніше, щоб я заплатив?

— Непогано б внести плату за місяць наперед,— сказав Страйк. Придушивши мляві протести сумління і нагадавши

собі, що Бристоу сам запропонував подвійну оплату, він назвав астрономічну суму, і на його велику радість, Бристоу навіть бровою не повів, не спитав, чи приймає він оплату карткою, чи можна прислати готівку пізніше,— просто дістав справжню чекову книжку й ручку.

— Якби, скажімо, чверть можна було дати готівкою...— додав Страйк, випробовуючи своє щастя, і вдруге за ранок був уражений, бо Бристоу відповів:

— Я і сам подумав, може, вам так буде краще...— і на додачу до чека видобув пачку купюр по п’ятдесят фунтів.

Вони вийшли з кабінету рівно в ту мить, коли Робін готувалася увійти зі свіжою кавою для Страйка. Дівчина Бристоу підвелася і згорнула газету з виглядом людини, яку змусили чекати надто довго. Вона була на зріст майже як сам Бристоу, широка, з похмурим обличчям і великими чоловічими руками.

— Отже, ви на це погодилися, так? — спитала вона у Страйка, і в того склалося враження, що він, на її думку, дурить її багатого бойфренда. Ймовірно, так і є.

— Так, Джон мене найняв,— відповів він.

— Ясно,— не надто делікатно кивнула вона.— Гадаю, Джоне, ти задоволений.

Адвокат усміхнувся до неї, а вона зітхнула і поплескала його по руці, як терпляча, але трохи утомлена мати плескає дитину. Джон Бристоу, помахавши на прощання, слідом за своєю дівчиною вийшов з приймальні, і їхні кроки загриміли металевими сходами.

5

Страйк розвернувся до Робін, яка знову сіла за комп’ютер. Його кава стояла в неї на столі поруч з ретельно розкладеними листами.

— Дякую,— сказав він і відпив з чашки.— За записку теж дякую. Чому ви на тимчасовій роботі?

— Ви це до чого? — підозріло спитала Робін.

— Ви грамотно пишете. Швидко все схоплюєте. Ви ініціативна — де ви тільки взяли ці чашки і тацю? Каву, печиво?

— Позичила у містера Крауді.

— В якого-якого містера?

— У містера Крауді, який під нами. Він — графічний дизайнер.

— І він вам отак їх дав?

— Так! — відповіла Робін, ніби обороняючись.— Я собі гадала: коли ми пропонуємо клієнту каву, то її треба таки подати.

Те, що вона сказала «ми», трохи підняло Страйків бойовий дух.

— Ну, такого професіоналізму я ще не зустрічав у тих, кого мені досі надсилала ваша агенція, ото вже повірте. Вибачте, що називав вас Сандрою — так звали останню дівчину, яка тут працювала. Як вас звати насправді?

— Робін.

— Робін,— повторив Страйк.— Це неважко буде запам’ятати.

Він уже хотів був пожартувати про Бетмена і його вірного помічника, але жарт помер, не встигши вихопитися, бо раптом обличчя дівчини стало густо-рожевим. Страйк із запізненням зрозумів, що потрактувати його безневинні слова можна дуже перекрученим чином. Робін розвернула стілець до монітора — так Страйкові було видно лише зарум’янену щоку. Вони обоє на мить збентежено застигли, а приміщення ніби зіщулилося до розмірів телефонної буди.

— Я ненадовго вийду,— сказав Страйк, відставивши каву, якої ледь торкнувся, і боком попрямував до дверей, де зняв з вішака пальто.— Якщо мені подзвонять...

— Містере Страйк, я думаю, вам слід це побачити.

Досі червона, Робін взяла зі стосу листів біля комп’ютера яскраво-рожевий аркуш і такий самий конверт, ретельно вкладені у прозорий файл.

Коли вона простягнула файл Страйку, той помітив у неї на пальці обручку.

— Вас тут погрожують убити,— сказала Робін.

— А, так,— озвався Страйк.— Нема про що хвилюватися. Мені таке щотижня надсилають.

— Але ж...

— То незадоволений колишній клієнт. Трохи той-во. Думає, що цими папірцями вижене мене зі справи.

— Так, звісно, але чи не слід показати це поліції?

— Щоб там посміялися?

— Та це не смішно, це ж погроза смертю! — обурилася Робін, і Страйк збагнув, навіщо вона поклала аркуш разом з конвертом у файл. Його це трохи зворушило.

— Покладіть до інших,— сказав він, вказавши на шафку в кутку.— Якби він мене збирався убити, то вже спробував би. Там десь таких листів за півроку валяється. Ви не проти обороняти цю фортецю самотужки, поки я вийду?

— Впораюся,— відповіла Робін, і Страйка потішила кисла нотка у її голосі й очевидне розчарування через те, що ніхто не зніматиме відбитків з листа з погрозами, розмальованого кошенятами.

— Якщо буду вам потрібний, мій номер є на візитівках у верхній шухляді.

— Гаразд,— відповіла вона, не дивлячись ані на шухляду, ані на Страйка.

— Якщо захочете вийти на обід, не вагайтеся. Десь там у столі є запасний ключ.

— Окей.

— Тоді до зустрічі.

За скляними дверима Страйк спинився на порозі крихітної сирої вбиральні. Йому вже притискало, але він вирішив, що професіоналізм Робін і її знеособлена турбота про його безпеку заслуговують на делікатність із його боку. Вирішивши потерпіти до пабу, Страйк попрямував униз.

Надворі він запалив цигарку, звернув ліворуч, проминув зачинене кафе «12 тактів» і рушив вузьким тротуаром Денмарк-плейсу, повз вітрину з різнокольоровими гітарами та стіни, обклеєні папірцями, що тріпотіли на вітру,— геть від ненастанного торохтіння відбійника.

Обігнувши руїну посеред вулиці, біля підніжжя будівлі «Сентр-Пойнт», Страйк пройшов повз величезну золоту статую Фреді Мерк’юрі навпроти входу до театру «Домініон», на тому боці вулиці. Голова Фреді була нахилена, кулак піднятий — такий собі язичницький бог хаосу.

Над роздовбаною дорогою підносився розцяцькований вікторіанський фасад пабу «Тотенгем», і Страйк, якому чималі грошики приємно обтяжували кишеню, штовхнув двері й опинився у безтурботній вікторіанській атмосфері полірованого різьбленого дерева й мідних оздоб. Перегородки з матового скла, старовинні шкіряні канапи, позолочені дзеркала над баром, херувими, роги достатку — все говорило про

упевнений, упорядкований світ і складало приємний контраст до розгардіяшу на вулиці. Страйк замовив пінту корнволльського пива і з кухлем пішов углиб майже порожнього пабу, де поставив пиво на високий круглий столик під крикливо розписаним скляним склепінням, а звідти рушив просто до чоловічого туалету, де смерділо сечею.

За десять хвилин Страйк, який тепер почувався набагато краще, вже на третину спорожнив свій кухоль, що тільки посилило

Відгуки про книгу Кувала Зозуля - Джоан Роулінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: