Твій на місяць - Анастасія Соловйова

Ми з подругами обжираємося піцою в італійському ресторані, а потім приймаємо одностайне рішення – роллердром. Не знаю, як три різні людини так швидко знаходять спільну мову, але нам весело та комфортно разом. Ми вчимо Катю кататися на роликах: спочатку вона боїться, їздить обережно і весь час озирається на нас, але за півгодини вже впевнено тримається на ногах і вільно роз'їжджає величезним приміщенням.

Після роллердрому ми блукаємо міським парком, відпочиваємо у закладі, інтер'єр якого виконаний у стилі серіалу “Пуститися берега”. Нам навіть приносять спеціальний одяг та показують, як самостійно зварити каву. Фоткаємось біля стіни із зображенням Уолтера Уайта та викладаємо знімки в інстаграм. Ми більше не розмовляємо про чоловіків та стосунки. Торкаємося особистих тем: згадуємо дитинство та безтурботні шкільні будні, зізнаємося, як важко було звикнути до гуртожитку та його безглуздих правил.

Надворі темніє, але ніхто з нас не поспішає розійтися по домівкам. Ксюха згадує, що у місті нещодавно відкрився паб, де вечорами показують стриптиз.

— Ходімо? — загоряюся ідеєю я. — Раптом сьогодні чоловіки виступають?

— А чому б і ні, — сміється Катя. — Ніколи не була у таких закладах.

Ксюха теж усміхається. Поруч із подругами я забуваю про своє невзаємне кохання.

— Ходімо! — рішуче вигукує Ксю.

Ми заходимо в дивний паб: на стінах висять еротичні плакати, офіціантки одягнені в тісну блузку та коротку спідницю, а в меню неприємні назви типу “Хтива Мері”, “Цнотлива Кет”, “Глибока насолода” тощо.

— Так, — простягає Катя. — Специфічний заклад.

Я не встигаю погодитись. Гучна музика б'є по барабанних перетинках, у центр зали виходить дівчина у відвертій сукні. Вона вітає гостей та оголошує початок якогось шоу. Одразу ж на барну стійку застрибує висока блондинка і починає танцювати. Здається, чоловічий стриптиз показують іншого дня.

— Вчасно прийшли! В принципі, яка різниця, хто виконує стриптиз, — регоче Ксюха. — Залишаємось?

Ми з Катею киваємо. До дівчини, що танцює, приєднується ще одна. Вони плавно рухаються під музику, млосно посміхаються відвідувачам, роздягаються до спідньої білизни. Одна із стриптизерок наближається до пілона і застрибує на нього, витворює якісь божевільні трюки. Я захоплююся грацією та гнучкістю дівчат. Ніколи не дивилася стриптиз по телевізору, але те, що відбувається, приносить мені естетичне задоволення. Люблю талановитих людей та красиві тіла.

За півгодини шоу закінчується. Мужики за сусідніми столиками голосно свистять, кричать якусь паскудність, і я невдоволено морщусь. Все ж таки мені цей паб здається вульгарним.

— Шкода, що на чоловічий стриптиз ми не потрапили, — раптом повідомляє Ксю.

— Ну, у тебе ще дівич-вечір попереду, — я з цікавістю поглядаю на подругу. Вона ледве помітно усміхається.

— Я була б не проти такого дівич-вечора, — зізнається Ксюха.

Чудово. Тепер я знаю, як влаштувати подрузі незабутнє свято.

Ми виходимо з паба о десятій вечора. Я нарешті згадую про телефон — після обіду перестала заглядати в нього кожні п'ять хвилин. Дістаю смартфон із кишені, намагаюся розблокувати, але бачу лише чорний екран. Як давно він розрядився?

— У вас випадково немає повербанку із собою? — питаю зі сліпою надією.

Ксю копошиться у сумці та дає мені повербанк. Підключаю його до телефону, вводжу пін-код і за кілька секунд бачу на екрані сім пропущених дзвінків. Усі від Романа. Відчуття таке, ніби мене б'ють у груди: перестаю дихати, німію, часто моргаю і продовжую дивитись на повідомлення. Мені і радісно, ​​і страшно, і погано, і тіло, мов у вогні.

— Передзвониш? — запитує Ксю.

Телефон вібрує в руках – дзвінок від Романа. Миттєво відповідаю.

— Слухаю.

— Асю, з тобою все гаразд? — мене накриває хвилею полегшення: його голос знову емоційний, рідний. — Я не міг тобі додзвонитися кілька годин.

— Все добре. Ми з подругами жіночий стриптиз дивилися, — кажу я, а Ксюха з Катею здивовано на мене витріщаються.

— Цікаві у вас розваги, — намагається жартувати Роман, але голос його все одно надто схвильований.

— Зі мною все добре. Можеш не переживати.

— Асю... — його голос зривається.

— Що, Ромо?

— Приїжджай до мене. Будь ласка.

Ріже по живому. Залишає після себе криваве місиво. Але чинити опір я не можу — дуже кохаю його та, незважаючи ні на що, продовжую наївно сподіватися і вірити.

— Незабаром буду, — закінчую дзвінок.

Катя посміхається, Ксю підтискає губи, але мовчить.

— Ви на маршрутці? — питаю у них.

— Давайте таксі замовимо, — пропонує Катя. — Нас відвезуть за трьома адресами одразу. Не люблю громадський транспорт.

У салоні автомобіля до мене повертається Ксюха:

— Ти впевнена, що чиниш правильно?

 — Ні. Але інакше я не можу.

Таксі зупиняється біля будинку Романа. Ми обіймаємося з подругами, я дякую їм за чудово проведений день, обіцяю, що обов'язково зателефоную, якщо щось піде не так, і махаю на прощання рукою.