(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Я вибіг з під'їзду на величезній швидкості. Розганявся краще, ніж спорткар, намагаючись відбігти від крихітки якомога далі. Треба було провітрити мозок, бо він утік у штани й там прописався.

Катина наївність вводила мене у ступор. Куди поділася її скромність? Коли вона піднялася з ліжка, я подумав, що вона загорнеться в ковдру, з якою вже майже зродилася. Але вона впевнено попрямувала до дверей. Я хотів запропонувати їй свою футболку, але потім завис на округлих грудях і жіночних стегнах. Намагався відірвати свій погляд від бажаного тіла, але виходило погано. Очі жили власним життям, відзначаючи деталі — маленька коричнева родимка на попереку. Невеликий шрам на передпліччі та розсип ластовиння на плечах. Хотілося поцілувати кожну та з'ясувати їх точну кількість.

Крихітка з цікавістю оглядала мою квартиру, а я постійно збивався з думки та не міг пригадати, де стоїть гель для душу і лежать чисті рушники. І як мантру повторював про себе — не дивись униз, зосередься на її очах, дідько!

Її вчора мало не зґвалтували, але крихітка ще наслідків наче не зловила. А може, просто не встигла сильно злякатися. Сподіваюся, що це правда. Але тиснути на неї точно не буду. Тепер головне переконати іншу частину, що ми можемо почекати.

— Чорт! — Видихнув я, зупиняючись. Декілька хвилин не міг нормально зітхнути. Навіть цікаво стало з якою ж швидкістю я біг.

На мене з подивом оглядалися рідкісні перехожі, а я стояв, тримався за бік і посміхався. Мене вдома чекала спокуслива німфа, яка вирішила звести мене з розуму, але я був щасливий.

У квартиру вирішив уже не тікати, а просто пройтися. У голові трохи прояснилося, я вже бачив перед собою не лише дівчину в чорній мереживній білизні, а й навколишній світ. У кав'ярню біля мого будинку, я вже зайшов спокійним і розслабленим. Не давала спокою лише одна думка — цю падлу, який чимось накачав мою дівчинку, треба було покарати. Кістки ламати все-таки не найкращий варіант. Треба було дізнатись про нього більше.

— Привіт, Сірий! Не розбудив? — я набрав старого приятеля, з яким навчався в університеті. Він був хакером від Бога і міг зламати практично будь-яку систему за кілька хвилин.

— Я ще не лягав, — пролунав веселий сміх у слухавці. — Сто років тебе не чув Ромич, як ти? У справі чи просто потріпатися?

— У справі, але просто потріпатись теж хочу. Може виберемося якось у бар?

— Вважай домовилися, — у Сергієвому голосі почулося задоволення. — То що за річ?

Хороший таки Сірий друг, завжди готовий підставити плече, попри те, що останнім часом ми спілкувалися мало.

— Дівчинку мою образили, треба було б дізнатися про цю мерзотність і вирішити, що з ним робити, — швидко промовив я, поки що не вдаючись у подробиці.

— Як дівчинка? — одразу напружився Сірий і я згадав історію з його сестрою.

— Так, все добре, я встиг, — поспішно промовив я. — Давай увечері зустрінемось у барі та все обговоримо, що думаєш?

— Можу по дев'ятій, — обговоривши час і місце, ми попрощалися. Я відчув як усередині мене розтискається пружина. Дуже хотілося знайти цього Марата і добре його побити, але хотілося покарати його витонченіше, щоб він точно зрозумів, що дівчаток ображати не можна. Особливо якщо це моя крихітка.

Зайшовши до квартири, я відразу відчув руки Каті на своїй шиї. Вона міцно притулилася до мене всім тілом і мій спокій знову зі мною попрощався.

— Ти довго, - пробурмотіла дівчина, притискаючись до моєї шиї губами. Вона була така маленька, що вище просто не діставала. Контролюючи подих і кожен свій рух, я акуратно поставив стаканчик з кави на тумбочку і закопався носом у її вологе волосся. Крихітка пахла мною, точніше моїм шампунем, і їй неймовірно йшов цей запах. Я навіть рикнув, ще сильніше притискаючи тендітне тільце ще ближче до себе. — Я трохи погосподарювала і приготувала сніданок, сподіваюся, ти не проти.

Крихітка трохи почервоніла, мабуть, все-таки відчула місце, куди пішли мої мізки. Правильно, дівчинко, думай про це. Мені дуже сильно подобаються твої думки.

— Я тільки в душ на пару хвилин і приєднаюся до тебе, — відірвав від себе Катю і підштовхнув її на кухню, від гріха і від себе трохи далі, бо я тримався зараз лише на впертості.

Стоячи під крижаними струменями води, я згадував останні збори кафедри. Вони були максимально похмурим, тому чудово допомогло мені перемикнути думки від крихітки та її струнких ніжок, які зовсім не прикривала моя футболка.

Вирішивши подумки декілька завдань, я вийшов з крижаного душу максимально розслабленим. Швидко натягнув на себе спортивні штани та футболку – чим більше перепон, тим краще.

Сівши за стіл на кухні, я спостерігав як Катя розкладає по тарілках повітряний омлет із беконом та овочами. Моя футболка на неї була велика і плічко весь час оголювалося, але дівчина не звертала на це уваги. Мені подобалося, що дівчина відчувала себе в безпеці поруч зі мною і не боялася розгулювати в напівголому вигляді. З іншого боку, я розумів, що довго таких провокацій не витримаю.

— Ти будеш чай? — Катя зробила ковток кави зі стаканчика, який я приніс, а я завис на русі її язика, яким вона облизала молочну пінку з верхньої губи. Терпіння, Ромо, ти впораєшся!

— Буду, — промимрив я, переводячи погляд на підлогу і тут же знаходячи Катині маленькі стопи з акуратними пальчиками та нігтиками, вкритими рожевим лаком. Очі перестали слухати мозок, піднімаючись все вище по Катіних ногах, досягаючи стегон, лише трохи прикритих футболкою.