Звичайна вдячність - Вільям Кент Крюгер

Вона пройшла повз нього до телефону, підняла слухавку і набрала номер.

— Тато, це Рут. Я можу пожити в тебе та Ліз? Та ні, лише на деякий час… поки що. Ні, все гаразд. Так, якщо підвезеш, не відмовлюся. Що швидше, то краще.

Вона поклала слухавку. Запала мовчанка.

Мама поїхала з валізою напханою власними дрібницями. Після дзвінка жодних умовлянь, аби вона зосталася, з таткового боку не було. Він запропонував їй піднести речі, проте вона відмовилась і сама відтягла їх до дідової машини. Двоє чоловіків потиснули один одному руки, вони зніяковіло стояли і дивилися, як мати вмощувалась у великий «Б’юїк».

Ми з Джейком спостерігали за дорослими з тіні ґанку. Після того, як машина повезла маму, тато повернувся в будинок. Збентежений, він зніяковіло подивився на нас, не знаючи, як дібрати слова. Нарешті він сказав:

— Мені здається, їй потрібно трохи часу. Їй важко.

«Дідько, нам усім нелегко!» — подумалося мені, та я лишив це при собі.

— Я буду у своєму кабінеті, — попередив тато і повільно почовгав до церви. Його трохи погойдувало, зараз він видавався мені загубленим мандрівником.

Джейк лінькувато гупнув по стовпі, що підпирав дах ґанку, і спитав:

— Що хочеш зараз робити?

— А розшукаймо Гаса.

Стояв погожий літній ранок, і я чомусь подумав про крамничку. Гасів мотоцикл підпирав вхід. Ми зайшли в приміщення — Гаса там не було. Пан Голдерсон саме розмовляв з клієнтом. Побачивши нас, він вибачився і підійшов ближче, ніби ми були якимись особливими.

— Хлопці, чим можу бути корисним цієї ранкової пори?

— Ми шукаємо Гаса, — відповів я.

— Він був тут, але пішов. Зазирніть у сусідні двері: думаю, він у перукарні. Я чув, хтось надебоширив у Брендтів уночі.

— Ми теж про це чули.

Голдерсон таємниче всміхнувся мені — точнісінько як Доул минулої ночі. Його очі не засуджували правопорушника, але вони чітко промовляли, хто є тим правопорушником. Звідкіля він знав? Може, Доул щось устиг розпатякати?

Я подякував за допомогу, і ми з братом рушили далі. І справді, він сидів у кріслі, закутаний у біле покривало. Гас нахилив голову, поки містер Бейк водив електричною бритвою по його шиї. Перукар підвів голову і гукнув:

— Хлопці, заходьте.

Містер Бейк підстригав і нас із батьком. Приблизно раз на місяць ми гуртом приходили до нього в перукарню, щоб привести себе до ладу. Мені подобалося бувати тут суботніми ранками. Запах олії для волосся, туалетної води, мільйон коміксів та журналів, які батько не дозволяв нам читати… Мені подобалися чоловіки, які тут збиралися: вони гомоніли собі і сміялися. Нагадували мені нас із Джейком з товаришами, коли ми всі гуртом зустрічалися на полі, аби потренуватися перед грою, а після спортивних занять вилежувалися в траві, пліткували про новини Нью-Бремена й потроху вивчали світ навколо.

— Френкі, Джейку, — усміхнувся Гас. Мені надзвичайно подобалося в ньому те, що він завше був нам радий. — Чого це ви тут?

— Ми хотіли б про щось з тобою поговорити, — відповів я йому.

— Про що саме?

Мій погляд ковзнув повз нього на містера Бейка, Гас миттю вловив блиск в очах і додав:

— А давайте так. Ви поки зачекайте кілька хвилин, погортайте журнали, а коли я звільнюся, поговоримо. Згода?

Ми з братом сіли. Джейк потягся по комікс «Запальний», який розповідав про маленького чортика, що через свій характер постійно потрапляв у халепу. А я підняв журнал «Екшн для чоловіків». На обкладинці було зображено чоловіка у вбранні для сафарі, який тримав потужну рушницю; поруч стояла зваблива білявка. На ній була дуже коротка спідниця кольору хакі, а блузка порвана саме так, щоб показати якомога більше її тіла та білизни. Обоє дивилися в очі зголоднілого лева. Жінка була налякана, а чоловік — спокійний та байдужий: точнісінько так я уявляв себе, якби опинився на його місці. Я розгорнув статтю, що мала правдиво зобразити історію чоловіка, на якого напали павуки на річці Амазонка. Однак встиг прочитати лише кілька рядків; пан Бейк закінчив свою справу, і ми з Гасом вийшли надвір.

— То що ти хотів мені сказати?

— Мама пішла.

— Пішла? Що ти маєш на увазі?

— Вона пішла з дому і зараз живе в діда та Ліз.

— Як тато? — Гас провів рукою по щойно обстриженому волоссю.

— Пішов до себе в кабінет, я не знаю.

— Гаразд, — він роздумував. — Добре, —