Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

Цієї миті розчинилися двері до кабінету.

- Ваша Світлість, - голос Назаріо пролунав різко і грізно, але я навіть не змогла поворухнутися. Асгейр неквапливо відпустив мене і відступив на крок, хоч і не глянув у бік констебля, все ще звертаючись до мене.

- Мої люди негайно вирушать обстежити таємні ходи. Всі.

Після цього маршал кивнув і просто вийшов у коридор, а Назаріо кинувся до мене.

- Леді, як ви? Що він із вами зробив? Мені покликати доктора?

- Ні-ні, - я замотала головою і швидко витерла щоки. Хоч мені й здавалося, що тіло охопила лихоманка, але щось підказувало, що лікарі будуть безсилими. Насилу зосередила погляд на Назаріо: - Все гаразд. Тепер мурашником займуться мілаїрці, а нам потрібно надіслати укази до міст на рахунок організації свят та доставки вчорашньої новинки від Бертолдо. Думаю, людям сподобається.

- Ви точно в порядку? - підозріло уточнив констебль хмурячись. Мені вдалося зобразити на обличчі посмішку. Страх швидко відступав, а натомість дозрівало розуміння, що Асгейр справді не збирається мені шкодити.

До пізнього вечора від третього принца не було звісток. Я закінчила справи з Назаріо, вийшла прогулятися садом з Альбою, переговорила з Фредо. Коли на Валуа спустилися густі сутінки, я грала пасинку на флейті, доки він не заснув, а потім влаштувалася у звичному кріслі та при світлі свічки читала книгу. Сьогодні мені було не страшно, сам Білий Кат нишпорив за стінами палацу, а якщо найстрашніший із сучасних монстрів на моєму боці, то чого мені боятися?

І я ніяк не очікувала, що в одну мить мого горла торкнеться заточена сталь, а рот затисне долоня, одягнена в рукавичку. Полум'я свічки злякано колихнулося, книга впала на коліна, а серце пропустило удар.