Сніговик - Ю. Несбе
За п’ять хвилин він вибрався на вершину безлюдного острова й спустився до зачинених на зиму дач. Харрі сховався за гладенькою скелею за двадцять метрів від будиночка Рафто, звідки йому було чудово видно усі двері та вікна. Дощ так само хлющав по плечах, по зеленій армійській куртці. Харрі витягнув зелений циліндр із сльозогінкою та висмикнув кільце. За п’ять секунд він відчув, як пружинить колба в його долоні – газ пішов. Він підбіг до будиночка, тримаючи колбу у витягнутій руці, і жбурнув у вікно. Скло розбилося із різким тонким дзенькотом. Харрі побіг за скелю і витягнув револьвер. За стіною дощу він вирізняв шипіння сльозогінного газу. За вікнами стало сіро.
Якщо вона там, то ще кілька секунд – і вона не витримає. Він прицілився, але і за кілька хвилин нічого не сталося.
Харрі зачекав ще, витягнув другу колбу і підійшов до дверей. Вони були зачинені. Він відійшов на кілька кроків.
Двері мало не злетіли з петель, коли він правим плечем влетів до наповненої газом кімнати. Відразу почало щипати очі. Харрі затримав дихання й рушив до люка в підлозі. Відкинув його, жбурнув донизу зелений циліндр і хутко вискочив надвір. Знайшов калюжу, став перед нею навколішки і сунув голову у воду. Очі та носоглотка пекли несамовито. Він розплющив очі й опустив обличчя глибше, аж чиркнув носом по дну, тоді покліпав. У носі та горлі продовжувало пекельно горіти, але зір відновився. Він знову навів револьвер на будиночок і загорлав:
– Виходь! Виходь, суко!
Але ніхто не вийшов.
Ще за чверть години за вікнами будиночка вже не диміло.
Харрі підійшов та прочинив двері. Кашляючи, востаннє обдивився все всередині. Даремно витратив газ. Недбале марнотратство казенного майна. От чорт!
Коли він ішов до катера, вже стемніло так, що він зрозумів: дорогою назад йому доведеться нелегко. Він відв’язав канат, піднявся на борт і взявся за стартер. У голові промайнула думка, що він не спить уже другу добу, зранку нічого не їв, змокнув до кісток і даремно мотався до цього грьобаного Бергена? Так що коли мотор зараз не заведеться, він нашпигує ліс шістьма шматками свинцю 38-го калібру і вирушить назад уплав. Він уже зібрався дати малий хід, аж раптом побачив її.
Катрина у сірому светрі та чорній спідниці стояла прямо перед ним на трапі, що вів на нижню палубу.
– Руки вгору, – промовила вона не надто впевнено, але чорний револьвер, наставлений на Харрі, не полишав сумнівів у серйозності її намірів. – Якщо не вчиниш, як я скажу, вистрелю тобі в живіт, знерухомлю, а потім у голову. Але почну, звісно, з живота…
Револьвер пересунувся нижче. Харрі випустив важіль і підняв руки над головою.
– Назад, будь ласка, – сказала вона.
Вона піднялася сходами, і Харрі знову помітив, як у її очах грає вогонь. Так само він вигравав, розлітаючись іскрами, коли вони прийшли заарештовувати Беккера, а ще коли розмовляли у барі «Фенрис». Харрі позадкував, поки не вперся ногами у сидіння.
– Сядь. – Катрина ввімкнула мотор.
Харрі плюхнувся прямо на вудочку й відчував, що штани його геть змокли.
– Як ти мене знайшов? – запитала вона.
Харрі знизав плечима.
– Кажи, – зажадала вона й знову підняла пістолет. – Я страшенно цікава, Харрі, ти ж знаєш.
– Ну… – Харрі намагався прочитати хоч щось на її блідому виснаженому обличчі. Неможливо: обличчя цієї жінки не належало Катрині Братт, яку він знав. Гадав, що знав. – У кожного своя логіка. Малюнок. Правила гри.
– І що? Яка у мене логіка?
– Накреслити напрямок і побігти у протилежний бік.
– Он як?
Харрі відчував вагу револьвера у своїй кишені. Він трохи підвівся, відсунув вудочку й поклав праву руку на сидіння.
– Ти пишеш лист від імені Сніговика, надсилаєш його мені, а сама за два тижні з’являєшся у Поліцейському управлінні Осло. Перше, що ти мені сказала: Хаген віддав наказ, щоб я тебе ввів у курс справи. Але Хаген такого не говорив.
– Поки що все вірно. Що іще?
– У Арве Стьопа ти кидаєш пальто у воду, а сама тікаєш дахами. Отже, за логікою, якщо ти підкладаєш мобільний у поїзд, який рухається на схід, сама ти вирушаєш на захід.
– Браво. Ну і як я сюди дісталася?
– Не літаком. Ти розуміла, що аеропорти під наглядом. Гадаю, ти підклала мобільний до поїзда на Центральному вокзалі заздалегідь, щоб мати змогу дістатися до автобусної станції та сісти на найраніший рейс. Гадаю, ти добиралася на перекладних. Пересідала з одного автобуса до іншого.
– Експрес до Нотоддена, – підтвердила Катрина, – звідти рейсовим автобусом до Бергена, але зійшла у Воссе, купила одежу. Потім на рейсовому до Ітре-Арна, а звідти місцевим автобусом до Бергена. Заплатила якомусь рибалці, і він привіз мене сюди, на острів. Непогана мандрівочка, Харрі.
– Здогадатися було неважко. Ми з тобою такі схожі.
Катрина закивала головою:
– Якщо ти був такий упевнений в цьому, чому приїхав сам?
– Я не сам. Мюллер-Нільсен зі своїми людьми на катері вже близько.
Катрина засміялася. Харрі ледь помітно посунув руку до кишені з револьвером.
– Я згодна, ми схожі, Харрі. Але коли треба брехати, тут я вправляюся набагато краще за тебе.
Харрі ковтнув слину. Рука була крижана – пальці можуть не послухатися.
– Авжеж, – погодився він. – І з убивствами також.
– Он як? А сам, схоже, збираєшся мене вкопати? Бачу, руку до кишені тягнеш. Ану вставай, знімай куртку! Повільно. Кидай її сюди!
Харрі вилаявся, але послухався. Куртка зі стукотом упала на палубу біля її ніг. Катрина, не відводячи очей від Харрі, жбурнула її за борт.
– Тобі все одно час уже купити нову, – сказала вона.
– Гм… Щоб пасувала до морквини, яку ти засунеш мені до пащеки? – поцікавився Харрі.
Катрина знічено моргнула, і Харрі помітив у її погляді щось схоже на замішання.
– Слухай, Катрино. Я прийшов допомогти тобі. Тобі потрібна допомога. Ти хвора, Катрино. Ось чому ти скоїла всі ці вбивства.
Катрина повільно похитала головою і показала на берег:
– Я дві години сиділа там і чекала на тебе, бо точно
