Адлер. Кохати, щоб вижити - Катерина Мединська

Маркус з нетерпінням чекав на першу зустріч з Адель Олсен. Вражений до глибини душі тим, що дізнався, Маркус не знаходив собі місця від хвилювання. Йому потрібно було справити на дівчину яскраве, незабутнє враження. Адже його суперником був «прекрасний» Ерік, побачивши якого дівчата розтікалися калюжкою біля його ніг. І щоб перевершити Адлера, треба було добре постаратися. Тому він вирішив спочатку відвідати найкращий магазин модного одягу в місті і змінити імідж. Маркус вважав за краще вільний та зручний стиль одягу кежуал, але для знакової зустрічі з Адель вирішив вибрати модний та стильний костюм.

Як тільки він увійшов до магазину, його зустріла миловидна блондинка з натягнутою неприродною усмішкою.

– Доброго дня, – натягнуто привіталася вона.

Маркус проігнорував її привітання. Він знайшов очима адміністратора магазину, бажаючи привернути її увагу своєю появою. Але жінка була надто зайнята тим, що досить голосно вичитувала підлеглу. Молодий чоловік був обурений такою непрофесійною поведінкою співробітниці, яка керувала одним із найпрестижніших магазинів Анжеліки Адлер і не могла і не повинна була дозволяти собі такої поведінки, тим більше в присутності клієнта.

Без жодних передмов він попрямував у глиб магазину і став перед жінкою. Вона здивовано заморгала, і її обличчя, що все ще виражало невдоволення, трохи пом'якшилося.

– Я можу вам чим-небудь допомогти? – поцікавилася, вона, делікатно обводячи Маркуса з ніг до голови оцінюючим поглядом.

По її поблажливій усмішці Маркус зрозумів, що всерйоз вона його не сприйняла. Що ж, їй гірше.

– Я хочу кави та парочку найкращих костюмів, – заявив він, очікуючи передбачуваної реакції жінки.

Вона ще раз подивилася на його змучену ножицями модну, на його думку, футболку і не втрималася від усмішки.

– Я боюся, що у цьому магазині вам нічого не підійде.

Маркус розтягнув красиві губи в жорсткій усмішці і заявив:

– Ok, bien. Тоді ви звільнені!

Жінка задихнулася від обурення, не розуміючи, хто цей чоловік і чому він так зухвало поводиться.

– Що ви собі дозволяєте? Чи не могли б ви представитися для початку?

Його брови піднялися, і він промовив спокійним тоном:

– Маркус Гутьєррес. І говорю вам, що ви звільнені!

Жінка подивилася на нього як на божевільного. Тоді він узяв її під лікоть і відвів убік, щось тихо пояснюючи, демонстративно схилившись до її вуха.

Тіна з неприхованим інтересом спостерігала за тим, що відбувається. Дівчину невимовно втішило, що на світі є людина, здатна поставити на місце її ненависну пихату керівницю. Але коли незнайомець, залишивши осторонь розсмикнуту жінку, взявся почергово вдивлятися в обличчя всіх присутніх у магазині співробітників, Тіна насторожилася. За його зовнішнім спокоєм ховалася безжалісність.

Це був високий красивий молодий іспанець з чорним кучерявим волоссям. Одягнений він у шорти, футболку та м'які мокасини. Тіна помітила, що його одяг хоч і виглядав недбало-пошарпаним, але був дуже модним, ексклюзивним, ручної роботи, зшитий за індивідуальними мірками. Втім, постать у нього була розвинена бездоганно: строга чоловіча гармонія між шириною плечей і стегнами, горда постава, сильні груди. Він був надзвичайно пропорційний, навіть, можна сказати, досконалий. На обох сильних накачаних руках красувалися оригінальні яскраві татуювання. Він говорив з дивним акцентом, повільно і протяжно, іноді вставляючи іспанські слівця на кшталт "sí", "no", "оk, bien". Тіна подумала, що її подруга Софі зацінила б цього гарячого мачо і прийшла б від нього в захват.

На даний момент іспанець досить жорстко поставив на місце адміністратора магазину за спробу вкотре вибачитися та загладити свою провину. Тіна поняття не мала хто він, але зробила висновок, що, мабуть, це і є власник магазину.

Дівчина внутрішньо стиснулася, коли іспанець з цікавістю зупинив погляд на ній. Вона чекала незадоволеної реакції на свою адресу, адже без жодного збентеження, сміливо дивилася прямо йому в очі. Іспанець м'якою ходою наблизився до Тіни, не відриваючи від її обличчя пильного погляду. На його засмаглому гарному обличчі з'явився неприхований інтерес.

Тіна впевненно витримала натиск його сірих очей, що оцінювали її, не просто сірих, як затягнуте похмурими хмарами небо, а начищений до блиску метал. Ці дивовижно ясні, розумні, проникливі очі, обрамлені густими чорними віями, чомусь вразили дівчину до глибини душі. Втім, іспанець теж деякий час мовчки вивчав її обличчя.

– Ти допоможеш мені підібрати одяг, – сказав їй красень.

Тіна заперечливо похитала головою:

– Вибачте, я не можу. Мене щойно звільнили, – спокійно пояснила Тіна.

Іспанець повернувся наполовину, тицьнувши пальцем у бік обуреної колишньої начальниці Тіни, і запитав:

– Вона? І яка причина?

– Я висловила їй свою думку.

Тіна знизала плечима, відважно подивилася на іспанця. Що їй втрачати?

– Забудь про це. Вважай, щойно я взяв тебе на роботу, до того ж на посаду адміністратора цієї крамниці.

Тіна здивовано дивилася на сіроокого узурпатора влади, зовсім не розуміючи, як сприймати його слова. Вона зиркнула на розгнівану колишню керівницю, яка не прагнула заперечити слова цього Гутьєрреса, а лише невдоволено підтискала тонкі губи, мабуть, усе ще сподіваючись. Це означало, що іспанець справді щойно знову прийняв її на роботу.