Пастка для бабія - Валентина Бродська

Ми домовилися, що Денис заїде за мною о третій годині дня. Я довго чепурилася, підбирала сукню, адже відчувала, що цей день стане для мене особливим. Нарешті зібралась і попрямувала до своєї старої квартири. Саме туди повинен був під’їхати Тарновський. Генеральний був напрочуд пунктуальним, тож я завжди намагалася прийти на десять-п’ятнадцять хвилин раніше, щоб потім випурхнути з під’їзду. Та сьогодні сталося не так як гадалося. Зайшовши в двір я побачила автівку Дениса і його самого з букетом білих троянд. Він спирався на свій “Мерседес” і дивився на під’їзд. Дівчата, що проходили повз, уповільнювали ходу та їли його поглядами. Я і сама задивилася. Денису дуже пасували світлі брюки та недбало застібнута біла сорочка. Мабуть, він відчув мій погляд, повільно повернув голову в мій бік і здивовано посміхнувся. Денис пішов мені на зустріч, і спіймав в обійми:

— Привіт, Красуне! — вигукнув він з захопленням, поцілував легким поцілунком в губи і подарував квіти.

Коли ми підійшли до його автівки, Денис запитав:

— Ти мені довіряєш?!

Серце пропустило удар і забилося сильніше. В думках почали роїтися різні здогадки та запитання, але я все таки відповіла:

— Так!

— Тоді, — він дістав з кишені темну широку стрічку, — Я зав’яжу тобі очі, щоб ти не бачила куди ми їдемо. Дозволиш?

Я схвально кивнула головою, зітхнувши від полегшення, що мені не будуть влаштовувати допит.

Денис ніжно пов’язав стрічку і обережно посадив на переднє сидіння, пристебнувши паском безпеки. Від його легких дотиків шкірою побігли сиротинці і зосередилися бажанням внизу живота. Я відкинулася на спинку сидіння, намагаючись себе опанувати.

Автомобіль плавно рухався вулицями, грала лірична музика, а я насолоджувалася запахом шкіри салону, який перемішався з чоловічими парфумами та ароматом троянд. Раптом ми зупинилися і Денис вийшов з автівки, відкрив двері з мого боку і притримуючи за руку допоміг мені вийти. Я відчувала, як моє серце починає битися швидше від передчуття. Денис повів мене, підтримуючи за талію. Кожен крок був сповнений загадки, і я намагалася вгадати, що відбувається і де я знаходжуся. Десь крикнула чайка і начебто почувся тихий плескіт води, шкіру торкав легкий вітерець. 

— Кохана, ще декілька кроків, ось тут переступи! Обережно, тепер ось сюди, позаду тебе крісло, можеш присісти, — скеровував мене Денис, — Ще трішки, потерпи!

Через мить я відчула легке погойдування, скрипіння дерева і звук вітру, що наповнює вітрила. Денис розв’язав стрічку і я переконалася, що знаходжуся на розкішній яхті, яка вже відійшла від берега.

Хвиля захоплення і водночас трохи хвилювання прокотилася від серця в кожну клітинку мого тіла. Я не знала, що буде далі, але відчувала себе в безпеці з Денисом. 

Ми прогулювалися Дніпром і милувалися мальовничими пейзажами столиці. Я з захопленням думала, як гармонійно розмірене погойдування води збігається з моїм настроєм. Було напрочуд легко і спокійно. Вітер ніжно пестив моє волосся, а я насолоджувалася кожною миттю, яку проводила разом з Денисом.

Існує повір’я, що якщо проплести під сімома мостами Києва і загадати бажання, то воно обов’язково збудеться. Не знаю, що загадав Денис, але я попросила для себе щастя і міцну сім’ю.

Ми пройшли вниз за течією, минули Осокорки. Дніпро почало множитися, з’явилися рукави, заплави та островки — скрізь латаття та очерет, суміш зеленого та синього. Дика природа неподалік мегаполіса.

Ввечері яхта причалила до берега біля елегантного готелю, в якому розміщувався затишний ресторан. Його вогні відбивалися у воді, створюючи справжню казкову атмосферу. 

Наш столик знаходився на терасі, звідки відкривався чудовий вид на річку. Після смачної вечері Денис раптом встав і, злегка хвилюючись, дістав із кишені невелику оксамитову коробочку. Я, здогадувалась, що станеться далі, але все одно затамувала подих.

Денис опустився на одне коліно, дивлячись мені прямо в очі. Його голос був тихим, але сповненим ніжності та впевненості:

— Софіє, поруч з тобою я відчуваю себе найщасливішим чоловіком на світі. Я мрію провести з тобою все своє життя. Вийдеш за мене?

Я відчула хвилю радості й кохання, і тому відповіла не вагаючись:

— Так, я згодна!

Чоловік обережно надів каблучку на мій безіменний палець. Він піднявся, стиснув мене в міцних обіймах, і пристрасно поцілував. 

Яхта давно відпливла, залишивши нас на цьому острівку кохання до наступного дня. 

Ніч в готелі стала для нас особливою — це був час, коли світ навколо завмер, а ми насолоджувалися кожною секундою нашої близькості. Ми заснули, обійнявшись, щасливі, що можемо бути поруч один з одним.