Пастка для бабія - Валентина Бродська

“От же ж коза!” — подумала без злості.

Алінчині здогадки ніяк не йшли з голови. Денис і справді ходив біля мене, мов кіт біля сметани, але першого кроку не робив. А я не могла переступити через свої принципи і показати йому свою прихильність. Я вже сама жадала його поцілунків і не тільки, і подумки сердилася то на себе, то на Дениса. Тіло від цих думок знову розпашілося і пересохло в горлі.

Я налила з кулеру води і жадібно припала до стаканчика.

— Привіт, — почула я над вухом і від несподіванки трохи захлинулася і пролила воду. Вона стікала по підборіддю і залишала мокрі сліди на блузці.

Денис, а це був він, почав вибачатися.

— Я не хотів тебе злякати, ти стояла спиною, думаю: “Зроблю сюрприз”. Я не відразу побачив, що ти п’єш. Вибач!

— Та нічого, тільки от блузка постраждала, — промовила, оговтавшись.

— В мене є фен, хочеш принесу? — запропонував генеральний.

— Так, було б непогано.

Денис повернувся через декілька хвилин з невеликим дорожнім феном. Підключив і почав сушити плями на блузці. На моє німе питання: “Де взяв?”, відповів:

— Користувався, поки на голові було достатньо волосся, — всміхнувся він, — Я ж раніше часто ночував в офісі, бо були завали по роботі, а перериватися не хотілося. Коли програмуєш і є ідеї, краще не зупинятися. Тож приходилося тут і їсти і спати і до ладу себе приводити.

— А де ж ти тут спав, диван в приймальні непоганий, але замалий для тебе.

— Та ні, в мене є інше місце для відпочинку, хочеш покажу?

Я прикинула в умі розташування кабінетів в нашому крилі, їхнє облаштування, і ніяк не могла зрозуміти, де ж можна було з комфортом виспатися. 

— Ну покажи!

Денис повів мене до свого офісу і показав на вузькі двері, пофарбовані в колір стін. Я весь час приймала їх за вхід до вбиральні.

— Ти спав в туалеті? — бовкнула, не подумавши.

Тарновський розсміявся, натиснув на цифри на прихованій панелі кодового замка і двері відїхали вбік. Через отвір виднілася ціла кімната з двоспальним ліжком по центру.

— Ого! Які зручності! — промовила, уявляючи скільки жінок тут встигло побувати з огляду на репутацію Тарновського. Підступні ревнощі вгризлися в моє серце. Я і в квартирі його не почувалася комфортно з тієї ж причини. 

— Хочеш зайти? Я нікому це місце не показував, крім прибиральниці, але вона людина перевірена роками.

Я з недовірою подивилася на Дениса.

— А чого так?

Він знизив плечима і привабливо посміхнувся.

— Може тому, що мені теж іноді хочеться усамітнитися. Але ти для мене особлива людина, тож тобі можна! Прошу в мій барліг! — він жартома вклонився і вказав рукою на отвір 

Я пройшла до кімнати. Враження було таке, що опинилася в квартирі. Біля ідеально застеленого ліжка лежали м’які пухнасті килимки. Вікно було наглухо зашторене порт’єрами. На стіні навпроти ліжка висів величезний телевізор. Під ним стояла широка тумбочка з різним приладдям. По кімнаті були розкидані колонки домашнього кінотеатру. В дальній стіні я побачила двоє дверей, як виявилося — то гардеробна і ванна кімнати.

В одному з кутків розмістилася імпровізована кухня: невеликий холодильник, мікрохвильовка, шафа для посуду, тумбочка з мийкою і барна стійка. 

Я машинально відчинила холодильник, але там було пусто.

— Хочеш їсти? — запитав Денис, розцінивши мій жест по-своєму.

— Трохи є, — не стала я лукавити.

Він підійшов ближче, обійняв мене зі спини і не голосно промовив:

— Хочеш, замовимо доставку, побудемо тут, подивимося кіно?

— Хочу! — легко погодилася і додала:

— І їсти і пити хочу все не корисне: бургери, піцу, картоплю фрі, чіпси, нагетси, пепсі!

Мені стало цікаво — це він так мене заманює до інтиму, чи справді зібрався дивитись зі мною фільми?

— Ого! І це ти — трохи голодна! — підіграв мені Денис, беручи смартфон в руки, щоб оформити замовлення.

— Сказали: очікувати десь біля години, — промовив Тарновський і поклав мобільний на барну стійку. Він підійшов до телевізора і взяв один з пультів, що лежали на тумбочці, натиснув на кнопки і двері кімнати зачинилися. Центральне світло стало приглушеним, в підвісній стелі засяяла світлодіодна стрічка, а з колонок полилася некваплива мелодія. І поки я розгублено озиралася, Денис звабливо посміхався. 

— Знаєте, Софіє Сергіївно, ви тільки що потрапила в пастку! — промовив Денис оксамитовим голосом.

Я пильно на нього подивилася і так само звабливо посміхнулася у відповідь.

— Хм, а мені здається, що в пастці знаходитись саме ви, Денисе Олеговичу!

Тарновський підійшов до мене впритул і обійняв однією рукою за талію, а іншу запустив в моє волосся.

— Навіть і не заперечую! — хрипко промовив він, — У мене давно дах поїхав від тебе!

Він занурився у моє волосся і обпалив його своїм диханням. Він притиснув мене до себе продовжив нашіптувати:

— Я божеволію від твого голосу, твоєї усмішки, аромату твого волосся! Я вивчив кожен твій рух, кожен жест, кожну емоцію. Я так нікого ніколи не жадав, як тебе. Я кохаю тебе, Софіє. Будь зі мною, будь моєю!

Не зустрівши опору з мого боку, Денис палко та пристрасно поцілував мене. Ноги підкосилися, і я обм’якла в умілих руках. Тіло нило, благало продовження, а тверезий мозок волав, що треба зупинитися. Нарешті, я відірвалася від Дениса і, можливо, я про це пошкодую, але промовила:

— Денисе Олеговичу, а ви не забули, що робочий день ще не закінчився? Приймальня відчинена, мій і ваш кабінети теж, хто завгодно може зайти…

Тарновський подивився на мене затуманеним від пристрасті поглядом. Треба віддати йому належне, він швидко прийшов до тями!

— Я ж кажу, що від тебе дах їде! — з посмішкою промовив Денис, — Ходімо! Зачинимося! Сьогодні скорочений день!

Ми вийшли в приймальню — все було на місці, мої речі в кабінеті теж. Я поскладала документи над якими працювала. Зібрала сумочку і зачинила кабінет. Денис був у себе. На великому моніторі він перевіряв записи з камер приймальні.