Пастка для бабія - Валентина Бродська

Ніч була спекотною чи то від палючого літнього сонця, що цілий день нагрівало стіни будинку і температура в квартирі піднялася до тридцяти градусів, чи від думок про Дениса і його поцілунки. Я, то виринала зі сновидінь, то знову провалювалася у безглузді картинки, які підкидувала мені розбурхана свідомість. Заснула більш-менш під ранок, тож на роботу збиралася, мов сонна муха. Поснідати не встигала зовсім, загорнула декілька кексів і поклала до сумки. Поки Денис прийде, встигну випити кави, а можливо у двох вип’ємо... Подумки всміхнулася. Добре, що сьогодні п’ятниця і завтра можна нарешті не наводити бісів будильник. Але при умові, що я ефективно сьогодні попрацюю. 

Літній Київ вже зранку почав вмлівати від заторів. “Зараз би десь у ліс, до озера, а не пробиратися через кам’яні джунглі”, — подумалось мені.

Приймальня була відчинена, крім мене це міг зробити тільки Денис. Що ж зроблю йому сюрприз! Тихенько зайшла до свого кабінету, поклала сумку, дістала з неї кекси і пішла до приймальні. Там з шафи дістала блюдечко для тістечок і хотіла вже приготувати каву, коли почула, що Денис в себе не один. В нього хтось був. Я мимоволі прислухалася.

— Послухай, ну не можу я тобі так просто позичити гроші! Ти мені ще попередній борг не повернув! Якщо справи в тебе йдуть кепсько, то може річ не в грошах? — напружено, з підвищеним голосом комусь роз’яснював Тарновський.

— Тоді в чому? — збентежено запитав відвідувач.

— Може в рекламі, чи місце в тебе невигідне, чи твої працівники тебе обкрадають… Багато факторів! Давай так, я попрошу дівчат з фінансового відділу, щоб провели в тебе аудит і склали маркетинговий план. І після цього, я тобі допоможу! 

— Ну гаразд, може ти й правий, я ж в цій бухгалтерії нічого не розумію! Найняв людей, наче працюють, проблем з податковою не було, а прибутків майже немає.

— Подивимося, завтра до тебе когось відкомандирую. Ходімо, я тебе проведу!

З розмови я зрозуміла, що відвідувач вже йде, поставила стаканчик в кавомашину і натиснула на кнопку приготування латте.

Двері відчинилися, я на автоматі повернулася до чоловіків, і впала в ступор. Переді мною був Ів, який теж витріщився на мене.

— Віра!?!— вигукнув здивовано чоловік і став в прорізі дверей, мов укопаний.

На мить я забула, як дихати, опанувавши себе, промовила ледь чутно:

— Софія, мене звати Софія.

— Івасику, що ти став! Не бачив ніколи гарної дівчини?! — Денис жартома штовхнув брата в спину, щоб той дав йому пройти.

Ів відсторонився, але погляду від мене не відвів.

— Це хто? — грубо запитав він у Тарновського, тицьнувши в мене пальцем.

— Це моя асистентка, Софія Іскрицька, давно працює в моїй компанії!

— Софіє, познайомся, цей невіглас мій брат Ів, насправді він Івасик, а інколи Телесик, як от зараз! — зареготав Тарновський, штурхнувши родича в плече.

— Приємно познайомитися, — вичавила з себе.

— Навзаєм, — хрипко відповів мій бувший наречений.

— Ів, в тебе такий вираз обличчя, наче ти привида побачив! — глузливо промовив Денис.

— Та нічого, обізнався! — Ів прокліпався і вже більш спокійно звернувся до Тарновського, потискаючи йому руку.

— Давай, бро! Чекаю завтра твоїх аудиторок! Якщо вони звісно захочуть попрацювати в суботу.

— Я вмовлю! — з посмішкою промовив Денис і приобійняв брата за плечі, скеровуючи його на вихід.

Підморгнувши мені, Ів пішов з приймальні.

А я так і не змогла зрушити з місця.

— Фух, не хотів я, щоб він тебе бачив! Як виявилося, не одному мені ввижається в тобі Віра, — промовив Денис, і додав, наче нічого і не трапилося:

— О, ти принесла кексики! Супер! Я ще не снідав.

Він взяв стаканчик з кавою і з задоволенням відкусив тістечко. 

— М-м-м, смакота, сама пекла?

Я зрозуміла, що те чого я боялася не трапилося, і стало легше.

— Ні, коли б я встигла? Вчора купила, коли поверталася додому. 

— А-а! Ну тоді — твої смачніші! Я ж відчуваю, що щось їм не вистачає, — і покрутивши тістечко, змовницьки всміхнувся.

— Тобі хтось казав, що ти підлабузник! — обурено вигукнула, прикидаючись суровою.

— Та це я, щоб тебе розвеселити трохи, бо на тобі лиця нема. Бери каву, кекси і ходімо до мене. Ми там піцу і нагетси вчора не доїли, зараз розігрію і поснідаємо.

Я покірно пішла. Денис швидко накрив сніданок на своєму офісному столі. Ми мовчки снідали, а я невловимо відчувала, що його щось непокоїть.

— Ти хочеш щось мені сказати? — вирішила йому допомогти.

Денис пильно на мене подивився і зітхнувши промовив:

— Мій брат не знає, що я знайомий з його нареченою, ну і відповідно про те, що було між нами. Коли він тебе побачив, я не був готовий до його такої реакції. Викрутився, як зміг.

Я ледь не вдавилася нагетсом, кусок застряг у горлі. Генеральний постукав мене поміж лопаток і подав каву, щоб запити.

— Вибач, тобі, мабуть, неприємна ця розмова і ця ситуація, адже що було, те пройшло. 

— Трішки є, але нічого, буває.

Далі день плинув без ексцесів. Я намагалася підігнати роботу, а Денис, як поїхав після сніданку, так повернувся лише в кінці робочого дня. Він заглянув до мене, поклав на стіл милий букетик з польових квітів і звернувся офіційно:

— А скажіть мені Софіє Сергіївно, які у вас плани на вихідні?

— Та наче ніяких, — задумливо промовила я і запитала, награно злякавшись:

— Тільки не кажіть, Денисе Олеговичу, що я маю виконати ще один звіт понаднормово?

Генеральний хмикнув і схрестив руки на грудях. 

— Все залежить від того, як ви виконали попередній! — корчив з себе сурового начальника Тарновський.

Я натиснула на кнопку “Друк” і з принтера на стіл почали вилітати аркуші.

Зібрала їх докупи, скріпила і подала Тарновському.

— Можете ознайомитися і якщо все влаштовує, підписати та направити замовникам. Електронну версію я вже вам надіслала.