Пастка для бабія - Валентина Бродська

— Мені вже час повертатися додому, — промовила я з легким смутком.

— Знаю, але так не хочу тебе відпускати, — тихо промовив Денис, і вже жвавіше запропонував:

— А ходімо завтра в театр? 

— Ти думаєш, там ще залишилися квитки? — запитала розслаблено, зігріта картатим пледом. 

— Не знаю… може для когось і не залишилися, а наші я купив ще тиждень тому.

Я з недовірою подивилася на Тарновського, а він безтурботно посміхнувся.

— Тобто ти все спланував заздалегідь? — награно обурилася.

— Звісно! Я тобі скажу навіть більше, декілька квитків вже пропало, але є ще на завтра та післязавтра.

— Післязавтра вже на роботу…

— А вистава ввечері… хочеш відпрошу тебе у твого сурового директора? — запропонував Тарновський, граючи бровами.

— Ой, не знаю чи в тебе вийде, — підіграла йому. — Ходімо краще завтра!

Ми ще трохи посиділи, насолоджуючись вечірнім Києвом, а потім Денис провів мене до автівки. Він дістав зі своєї кишені ключі і повернув мені.

— Навіщо забирав? — поцікавилася.

— Щоб моя Попелюшка не втекла, — грайливо відповів, заправляючи пасмо мого волосся за вушко. Він нагнувся і цнотливо поцілував мене в щічку.

— Добраніч, Софіє! — прошепотів.

— Добраніч! 

Після, вже лежачи в ліжку, я прокручувала події минулого вечора і ловила себе на думці, що посміхаюся, мов школярка в яку закохався найгарніший хлопчик в класі.