Парі на каченя, або Пограємось хлопчики - Тіна Вітовт

Рита

Коли Артем з'явився на кухні я одночасно і видихнула полегшено, не прийдеться вислуховувати Лєрині бурчання, чому не покликала на нічне поїдання її. А також напружилася, мене і так останніми днями гризуть питання, які будь-кому винести мозок можуть.

Чи правильно я зробила, що почала зустрічатися з Артемом до закінчення того терміну, що вони відвели, їхнього парі? Можливо потрібно було зачекати, та поглянути що було б далі? А може і немає у нього до мене тих ніжних почуттів, які він демонструє. Це така майстерна гра в закоханість, чи все ж таки правда?

Одне знаю точно - восени я дізнаюся про все що мене так тривожить. Але цей тиждень, що залишився, так дратує. Ще так довго і одночасно мало часу залишилося. І не ясно що буде після...

В якийсь момент мою греблю терпіння прорвало. Ці всі переживання, моя невпевненість у подальшому, суперечливі думки... Та у мене скоро дах поїде, так ще й ручкою на прощання помахає.

Я спитала влоб про їхні ігри, про парі. Якщо він думав що ми з Лєрою ні про що не здогадувалися, то сильно помиляється.

Ми з подругою неодноразово підслуховували розповіді про їхні ігри. Так це не робить нам честі аж ніяк, навіть можуть нас присоромити, за таку не гідну поведінку. 

Але я хоча б була готова до того що мене чекає, а не розтеклася солодкою калюжею, як морозиво на сонці, від уваги двох хлопців, які між іншим мені подобаються, і навіть дуже. Та що там говорити, я тільки зараз собі змогла зізнатися, що закохана в Артема. 

І тут ще питання виникає, цілком закономірне між іншим. Коли ж з'явилося це ніжне почуття, цього літа, а чи раніше?

Цими питаннями я надала шанс Артему у всьому зізнатися. Моя душа кричала, так просила щоб він признав свою дурість. 

Та він мовчав. Мовчав та дивився на мене великими очима. Очима повними зневіри та страху.

Не вірив він у те що я можу все знати? Цілком можливо.

Або ж переживав через своє ймовірне викриття? Також не виключено.

А страх тут у чому? Мене втратити, чи парі програти? Хтозна, але відповіді я не почула ні відразу, і навіть не через кілька хвилин.

І вишенькою на торті виявилася феєрична поява Тимура на кухні. Ще його до повного щастя тут не вистачало. От чесно, чому припхався? Я тут з одним не можу розібратися, ще й в додаток другий прийшов. Та що за ніч така дурнувата?

Я, між іншим, тут шанс даю на зізнання та прощення одному недалекоглядному хлопцю. А він не зметикував ним скористатися вчасно. Чи все ж таки хотів зізнатися, а йому завадили?

Тимур же, бідося, не очікував зустріти когось на місці набивання шлунку харчами. Як то кажуть, піднятися піднявся, а от ще не проснувся. Ішов напевно навпомацки, бо навіть не помітив нічого відразу.

Протираючи очі, та спотикаючись ввалився в кухню. Доречі, що у них там на підлозі валяється?

А побачивши два підсвічених телефонами знизу, ми так і не умікнули світло, писка, аж хрюкнув. Напевно це в нього від переляку. Але нас трохи вибило з колії. Враховуючи, що ледве не завалився назад себе, знову ж таки перечепившись через перешкоду на підлозі, виглядало комічно. Хоча разом з тим, з'явилося почуття тривоги за збереження цілісності однієї сонної тушки.

- Та ви знущаєтеся, - видав злегка тремтливим голосом, ще й для вірогідності, вчепився рукою за серце, - я з вашими жартиками... до кінця літа заікою стану. І повірте мені на слово, скажу що так і було...