Нездоланний - Лі Чайлд

важко користуватися. У ньому були такі ж патрони типу «парабелум», які підходили до «Руґера», що було досить розумним рішенням. У гаманці було трохи більше ста доларів готівкою, водійське посвідчення, видане в штаті Каліфорнія, та декілька кредитних карток. Ченґ залишила в себе мобільний телефон для фіксування подальших викликів, а Ричер залишив у себе готівку для майбутніх витрат, а ще Р7 – з багатьох причин. Вони протерли сліди з усього, що залишали після себе, та з усіх інших речей, яких вони торкалися. Свою здобич вони розклали по кишенях. Ченґ запитала:

– Нам потрібно ще щось узяти?

Ричер востаннє роззирнувся довкола. Він сказав:

– Іще одну річ, напевно.

– Що саме?

– Думаю, нам варто забути про органічну їжу та медоносних бджіл. Поглянь на це місце. Тут лише солодкі пластівці для сніданку та заводське молоко. І два шоколадних батончики. Це все, що він їсть. Він носить штани з поліестру. Йому байдуже, що він кладе до рота, і його точно не назвеш захисником природи. А тому та стаття із «Лос-Анджелес Таймс», на яку він відреагував, була про «Глибинну Мережу». Про Інтернет. Що було би досить логічно, враховуючи всі ці комп’ютери.

– Ти хочеш забрати один комп’ютер?

– Ти чула, що сказала та сусідка? Перед тим як вона зачинила двері?

– Вона сказала, що їй здавалося, ніби Пітер завжди налаштовував свої комп’ютери самотужки. Ти її не переконав. Це була дуже обережно викинута парфянська стріла наостанок.

– Вона ж зрозуміла наше повідомлення. Комп’ютери потрібно налаштовувати, хіба ні? І вона назвала його Пітером. Я очікував, що леді її віку радше називатиме сусіда містером Мак-Кенном. Отже, вони добрі друзі. Як це часто трапляється із сусідами, які тривалий час живуть поруч. У такому випадку вони можуть часто обговорювати й особисті проблеми. І якщо вона знає про комп’ютери, можливо, він їй розповідав про те, що в нього ще було на думці. Бо вона б його зрозуміла.

– У нас немає часу її про це розпитувати. У будівлі можуть будь-якої миті з’явитися хлопці з підкріплення. А тоді і копи.

– Згоден, – сказав Ричер. – У нас немає часу на те, щоб її розпитувати. Не тут, в усякому разі. А тому вона і є тією додатковою річчю, яку я хочу забрати із собою. Сусідка. Ми можемо запросити її на чашечку кави. Кудись подалі звідси. І там ми зможемо з нею поговорити.

Це сталося не так швидко, як гадалося. Не миттєва втеча з місця подій. Було трохи скептицизму. Трохи спротиву. Врешті-решт Ченґ довелося зіграти своєю візиткою агента ФБР, у буквальному сенсі. Тоді почалися пошуки пальто, хоч вони й запевняли її, що надворі тепло. Але справа була радше у звичній манері поведінки. Вона запевнила їх, що не була абсолютно старомодною. На капелюшку та рукавичках вона не наполягатиме.

Слідом за тим була довга непевна ходьба донизу прогонами крутих сходів, тоді вихід на вулицю, де стояв їхній легковик, який спричинив у неї останній прилив спротиву. Його блискуча чорна фарба та його водій в охайному сірому костюмі остаточно її переконали. Вона була схожою на урядові машини. Такі вона бачила у вечірніх новинах.

Тоді настала Ричерова черга обирати годяще місце. Багато гарних місць він забракував. Врешті-решт він обрав традиційну, в стилі Чикаґо кав’ярню, яку з любов’ю вдосконалили поважний онук власника та його спадкоємець. У ній була приємна атмосфера та ще цілий перелік усіх необхідних характеристик. Серед них були й сусідній паркінг для їхнього легковика, і вільні місця всередині, і телевізійний екран на стіні.

Сусідка містера Мак-Кенна виглядала задоволеною цим місцем. Можливо, ця кав’ярня нагадала їй про ті місця, які вона звикла часто відвідувати раніше. Вона вмостила свою кістляву фігуру за столик і дозволила Ченґ ковзнути на сидіння біля неї, чим та заблокувала старенькій жінці вихід. Ричер розкинувся на диванчику навпроти боком, обравши найменш загрозливу позу.

Завдяки взаємному знайомству, вони з’ясували, що її звали Елеонора Гопкінс, удова, раніше була дружиною та працювала науковим співробітником у лабораторії при університеті. Вона була не лише формально грамотною людиною: за її словами, технічна література, з якою вона була ознайомлена, написана в незначній кількості декількома способами із певними труднощами та перешкодами знайомими їй людьми та нею самою. Або тими, про кого вона чула чи могла чути, якби вона обрала іншу працю в інший час. Вона сказала, що її кар’єра припала на дуже цікавий у плані технічного прогресу період.

Тоді вона розповіла, що Пітер Мак-Кенн жив у їхньому будинку вже багато років, і з часом вони з ним трохи зблизилися у злегка відчуженому, періодичному та добросусідському сенсі цього поняття. Вона сказала, що востаннє бачила його три чи чотири тижні тому. Що часто траплялося. А тому не викликало в неї жодної підозри. Вона виходила дуже рідко, і якби вона зіткнулася з ним у коридорі, то це було б не більше ніж чистою випадковістю.

А його, навпаки, часто не було, деколи навіть протягом декількох днів. Вона не мала жодного уявлення, куди він ішов. І ніколи його про це не розпитувала. Вона ж була лише його сусідкою, а не сестрою. Так, він був нещасною людиною. Часто йому не таланило у справах.

Телевізор на стіні у кав’ярні було налаштовано на місцеві новини. Ричер дивився їх лише краєм ока. Місіс Гопкінс замовила собі каву та шматочок торта, а тоді Ченґ розповіла їй, що існувала ймовірність, що містер Мак-Кенн потрапив у якусь