Нездоланний - Лі Чайлд

Сусідка виявилася ще тою старою лисицею, вона була худорлявою та непримітною на вигляд, проте ще досить енергійною. Було схоже, що знала свою справу. Як і багато людей її віку, вона була схильною до вихованої поведінки та мала відразу до недовірливих людей. Принаймні прилюдно. Ричер припустив, що вона робила це суто зі ввічливості. Він сказав:

– Ми встановлюємо новий комп’ютер для містера Мак-Кенна. Але тут дуже спекотно. І цей чоловік зомлів.

– Хочете, щоб я зателефонувала до «швидкої»?

– Ні, ми просто занесемо його всередину та дамо йому склянку води.

– Мені не складно це зробити.

– Мадам, вся справа у страхуванні. Він позаштатний підрядник. Цим хлопцям непросто. У нього просто жахливі умови мінімального страхування. Йому не захочеться отримати рахунок від лікарні.

– Я можу ще чимось допомогти?

– Більше нічим, мадам.

Ричер взяв Хеккета попід руки та почав тягнути його в напрямку кімнати Мак-Кенна. Ченґ трохи підштовхнула «Руґер» ногою, обережно направляючи його в безпечне місце по декілька дюймів за один раз. Сусідка вже почала зачиняти свої двері, а тоді раптом передумала і знову їх прочинила, на той самий безпечний дванадцятидюймовий проміжок, і сказала:

– Я думала, що Пітер завжди сам налаштовує свої комп’ютери.

А тоді вона нарешті остаточно зачинила двері, і в коридорі запанувала тиша.

Ченґ підняла «Руґер» та понесла його далі в руках. Ричер затягнув Хеккета всередину. Ченґ зачинила за ними двері. У Хеккета була сильно ушкоджена верхня щелепа, це вже напевно. Майже всі кістки обличчя. Якийсь лікар міг би проводити на ньому свій цикл лекцій. Проте чоловік досить добре дихав. Принаймні якийсь час. Поки всередині нього все не набрякло та не запеклося. Після того ситуація стала ризикованою.

Ченґ запитала:

– Коли він прокинеться?

Ричер відповів:

– Гадки не маю. Десь між двома годинами і ніколи.

– Ти його дуже сильно вдарив.

– Він ударив мене першим. Двічі в голову та один раз у спину.

– З тобою все гаразд?

Він кивнув. З ним було все гаразд. Але не фантастично добре. У нього сильно боліла нирка. Рухатися було боляче. А ще більше боліла голова. Він відчував гострий біль десь над вухом. Удар виявився нічогеньким. Мабуть, найгірший із тих, які йому доводилося діставати. Завдавати удару головою було нерозумно за таких обставин.

– Ми не можемо чекати дві години, – сказала Ченґ. – Будь-що може трапитися.

– Нам потрібно знайти Мак-Кенна, і очікування його тут нічим не гірше за інші можливі варіанти.

– Ти не думаєш, – зауважила Ченґ. – У тебе болить голова?

– Ще ні. Але буде. То чому?

– Як вони нас тут знайшли?

– Гадаю, цей тип стежив за нами. Якщо зазирнути в минуле, то стане очевидним, що ми почали б із бібліотеки.

– Але після того ми взяли напрокат легковик. І їхали дуже заплутаним маршрутом. Роблячи кола по району, щоб усе добре роздивитися. За нами нікого не було. Ніхто за нами не слідкував. Як таке може бути?

– Як же тоді?

– Вони дістали більше інформації про Мак-Кенна, ніж ми. Якимось чином. Можливо, у них були спільні справи. Щонайменше, у них є його адреса. Може, тому двері були відчиненими. Так само, як і двері Ківера. Можливо, Хеккет уже був тут уранці.

Щось було не так із її голосом. Ричер підняв «Руґер», перевірив патронник та викинув геть магазин. На нього дивилися латунні дев’ятиміліметрові патрони. Проте цих дев’ятиміліметрових патронів було замало. У магазині одного не вистачало. Він понюхав патронник. Понюхав дуло. Із цієї зброї вже стріляли.

Ченґ сказала:

– Вони не хотіли, щоб ми розмовляли із Мак-Кенном. Було два способи нас зупинити. І вони обрали обидва.

Ричер перевірив пульс Хеккета в нього на шиї. Серцебиття було, проте дуже слабке. Він був глибоко непритомним. Чи навіть впав у кому. А була якась різниця? Ричер не був у цьому абсолютно певен.

Ченґ сказала:

– Ми повинні бути готовими, що прибуде підкріплення. Рано чи пізно.

Ричер сказав:

– Цей тип міг би дещо нам розповісти.

– У нас немає на це часу.

– Давай хоча б заберемо те, що ми в змозі забрати.

Вони знайшли в нього сучасний мобільний телефон, такий же завтовшки, як і телефон Ченґ, ключі від машини з прокату, ключ-картку від готельного номера, вісімдесят п’ять центів та гаманець, усе це було в його кишенях, а ще вони витягли «Геклер-Кох P7» із кобури, що була прикріплена до його паска ззаду. Р7 було досить легко заховати через його невеликий розмір, проте ним було дуже