Гордість і упередження і зомбі - Сет Грем-Сміт

Утім, можливі наслідки поєдинку з леді Кетрін її все ж непокоїли. Та затялася проти їхнього шлюбу, тож Елізабет була певна, що вона обов’язково переповість усі деталі поєдинку небожеві. А він шанував тітку і міг потрапити під її вплив.

Раніше він, схоже, вагався, як учинити, але поради й благання близької родички могли розвіяти його сумніви та схилити до думки, що краще не ризикувати честю. Тоді він більше не повернеться. Леді Кетрін, напевно, заїде до нього, коли повертатиметься додому через Лондон. Хтозна, що він подумає, коли побачить зранену тітку. Напевно, розізлиться на ту, що завдала їй болю.

Ціла її родина була вражена, коли довідалася, хто приїздив, проте всі слухняно погодилися з версією, яка задовольнила цікавість місіс Беннет, і Елі-забет майже ніхто не піддражнював.

Наступного ранку, коли вона спускалася до вітальні, її перестрів батько, який вийшов із бібліотеки з листом у руках.

— Ліззі, а я саме тебе шукав. Ходімо до мене в кімнату.

Вона послухалася. Їй було дуже цікаво, що то за лист батько тримав у руках. Несподівано їй сяйнув здогад, що лист міг бути від леді Кетрін; збентежена, Елізабет дорогою намагалася вигадати, як же йому все пояснити.

Вони підійшли до каміна й посідали.

— Сьогодні вранці я отримав листа, який вразив мене до глибини душі, — почав батько. — Йдеться в ньому передовсім про тебе, тож, гадаю, тобі слід із ним ознайомитися. Я й не здогадувався, що аж дві мої доньки ось-ось вийдуть заміж. Дозволь тебе привітати з таким досягненням.

Елізабет умить зашарілася: схоже, лист був від небожа, а не від тітки. Вона не знала, що й думати — чи то тішитися, що він запропонував знову, чи то лютувати, що він написав не їй самій. А батько тим часом вів далі:

— Схоже, ти розумієш, про що йдеться. Панянки в таких речах тямлять, проте, напевно, я навіть тебе здивую, коли назву ім’я твого шанувальника. Цей лист від полковника Фіцвільяма — доки я не отримав цього послання, я про нього й не чув.

— І що ж пише полковник Фіцвільям?

— Усе коротко й по суті. Спершу він вітає нас із близьким заміжжям Джейн, про яке, схоже, почув від якогось доброзичливця. Не буду випробовувати твоє терпіння й зачитувати цю частину. Що ж стосується тебе, то ось що він пише: «Привітавши Вас із цією щасливою подією, дозвольте коротко натякнути на іншу, про яку довідався з тих самих джерел. Ходять чутки, що Ваша донька Елізабет також недовго носитиме наймення Беннет — і її обранець заслужено вважається одним із найповажніших громадян цієї країни». Ну, не знаєш, любонько, про кого це? «Цей молодий джентльмен обдарований усім, чого тільки можна побажати, — маєтностями, шляхетною родиною, широкою підтримкою. Попри таку спокусу, дозвольте попередити, яке лихо може заподіяти занадто поспішна згода на його пропозицію, якою, звісно, Ви схочете негайно скористатися». Ліззі, здогадуєшся, про кого це? Ось і пояснення: «Ось чому я вважаю за потрібне Вас попередити. Ми маємо підстави вважати, що його й моя тітонька леді Кетрін де Бурґ не прийме такого шлюбу ласкаво». Це про містера Дарсі! Бачиш, Ліззі, ось я тебе і здивував. Інше ім’я, яке так швидко переконало б нас у хибності чуток, і шукати годі. Та ж містер Дарсі придивляється до жінок лиш для того, аби знайти у них якісь вади, а на тебе й не дивився ніколи! Ото сміхота!

Елізабет спробувала й собі розсміятися, але витиснула лише стриману посмішку. Ніколи ще батькові дотепи не були для неї такими дошкульними.

— Ти геть не здивована?

— Та ні ж бо, читайте, прошу, далі.

— «Згадавши вчора увечері про імовірність цього шлюбу, вона одразу сказала, що з цього приводу думає. З цілої низки причин вона ніколи не дасть згоди на союз, який називає ганебним. Отож я вважаю за обов’язок передати це Вам, щоб Елізабет і її шляхетний шанувальник не зважилися необачно на шлюб, який не дістав належного схвалення». Далі він співчуває нам, бо почув, що Шарлотті стяли голову, а містер Коллінз наклав на себе руки. Ліззі, здається, тебе цей лист не потішив? Сподіваюся, тебе не ображають такі дурні чутки?

— Та ні! — вигукнула Елізабет. — Мені смішно. Але ж що за дивина!

— Так, саме тому це й смішно. Якби ж то вони вигадали іншого залицяльника... а так його цілковита байдужість і твоя нехіть до нього роблять це припущення абсурдним! Але як леді Кетрін сприйняла ці чутки? Невже вона приїздила сюди повідомити, що не згодна на цей шлюб?

На це його донька відповіла лише усмішкою, адже запитання було геть невинне. Ще ніколи Елізабет не було так важко вдавати, що вона відчуває те, чого не відчувала насправді. Вона мала сміятися, коли сльози бриніли в неї на очах. Батько жорстоко принизив її, наголосивши на байдужості містера Дарсі, і її здивувала така нерозважливість. Утім, можливо, то не він чогось не помічав, а вона собі зайвого навигадувала?

Розділ 58

НА ПРЕВЕЛИКИЙ ПОДИВ ЕЛІЗАБЕТ, уже незабаром після відвідин леді Кетрін містер Бінґлі привіз до Лонґборна Дарсі. Джентльмени прибули вранці, і, перш ніж місіс Беннет встигла повідомити містерові Дарсі, що до них нещодавно навідувалася його тітонька, — о, як Елізабет боялася цієї миті! — Бінґлі, який хотів поговорити із Джейн наодинці, запропонував їм пройтися. Всі погодилися. Місіс Беннет ходити не любила, у Мері не було часу, а п’ятеро рушили на прогулянку. Незабаром Бінґлі та Джейн дозволили іншим вирватися уперед. Вони відстали, а Елізабет, Кітті й Дарсі мусили розважати одне одного. Говорили мало: Кітті надто боялася Дарсі, щоб розбазікуватися, Елізабет набиралася рішучості, та й Дарсі, можливо, теж.

Вони рушили до Лукасів, бо Кітті хотіла побачитися з Марією. Елізабет не мала бажання до неї приєднатися, тож, коли Кітті від них одділилася, вона рішуче покрокувала далі з ним сам на сам. Ось і настала мить, коли вона мала випробувати свою рішучість. І Елізабет сказала:

— Містере Дарсі, я — створіння егоїстичне, а отже, щоб принести полегкість собі, мушу сказати те, що може зачепити вас. Я не можу далі стримуватися й повинна подякувати вам за турботу про Лідію. Відколи я про це довідалася, мені не терпілося сказати, яка я