Гордість і упередження і зомбі - Сет Грем-Сміт

Щойно вони зайшли в додзьо, леді Кетрін завела таку розмову:

— Звісно, ви, міс Беннет, пречудово розумієте, чому я до вас навідалася. Ваше серце й сумління нашіптують вам відповідь.

Елізабет втупилася в неї зі щирим подивуванням.

— Ви помиляєтеся, мем. Я не маю ані найменшої гадки, чим ми завдячуємо вашим відвідинам.

— Міс Беннет, — суворо відрубала її ясновельможність, — ви, напевно, розумієте, що зі мною жартувати не варто. Хочете лукавити — на здоров’я, але я буду з вами відверта. Мої щирість і відвертість такі ж знамениті, як моя вправність у бойових мистецтвах. Два дні тому я отримала тривожну звістку. Мені доповіли, що не лише вашій сестрі пощастило на вигідний шлюб, а й ви, міс Елізабет Беннет, сподіваєтеся на союз із моїм небожем, містером Дарсі. Я певна, що це зухвала брехня, і ніколи не заплямувала б честі небожа припущенням, наче його могла зацікавити дівчина такого вульгарного походження. Проте я все одно постановила негайно вирушити сюди і повідомити, що я з цього приводу думаю.

— Якщо ви були певні, що то неправда, — відповіла Елізабет, червоніючи від обурення, — то цікаво, чому ж ви завдали собі клопоту рушити в таку довгу мандрівку. Навіщо це вашій ясновельможності?

— Щоб із перших вуст почути, що це неправда.

— Але ж відвідини Лонґборна, де мешкає моя родина, лише підтвердять чутки, — холодно проказала Елізабет, — якщо, звісно, такі чутки — не плід чиєїсь уяви.

— Що значить «якщо»? Мовби ви самі не чули? Може, ви й самі про це розпатякуєте? Хіба ви не знаєте, що це у всіх на язиці?

— Вперше чую.

— Можете підтвердити, що ці чутки безпідставні?

— Я й не претендую на таку відвертість, якою хизується ваша ясновельможність. Ви можете ставити запитання, але я маю право не відповідати.

— Це неприпустимо. Міс Беннет, я маю право почути відповідь. Він — мій небіж — пропонував вам руку і серце?

— Щойно ваша ясновельможність сказала, що цього не може бути.

— Цього не мусить бути, поки він при здоровому глузді. Ви могли його причарувати і змусити забути про зобов’язання перед сім’єю. Чи, може, забили йому баки своїми дешевими китайськими викрутасами.

— І чого б я в такому разі у цьому зізнавалася?

— Міс Беннет, та ви взагалі розумієте, з ким розмовляєте? Ви що, не чули легенд і переказів про мої звитяжні перемоги над полчищами прислужників Нечистого? Ви що, не читали про мій хист? Я — чи не найближча родичка містера Дарсі й маю право знати, що діється в його житті.

— Ото вже хист! Ото вже переможниця зомбі! Та зомбі відвідувала ваш дім, а вам не стало хисту її розпізнати.

— Невже вам бракує клепки зрозуміти, що я одразу розпізнала, хто така Шарлотта? Чи, може, ви не здатні осягнути всю глибину моєї щедрості? Хіба мій новий священик не заслуговував на дещицю щастя? Чого, думаєте, вона перетворювалася так повільно? Чому я так часто запрошувала її на чай — що, натішитися її товариством? Та ні! Вона отримала ці кілька щасливих місяців лише завдяки моїй сироватці. Я щоразу додавала їй у чашку кілька крапель.

— Ото вже щедрість! Ви лише продовжували її страждання!

— Буду відвертою. Союз, на який ви зухвало зазіхаєте, відбутися не може. За жодних обставин! Містер Дарсі заручений із моєю донькою. Що ви на це скажете?

— Якщо це правда, то чого вам боятися, що він запропонує руку й серце мені?

Мить повагавшись, леді Кетрін відповіла:

— Їхні заручини своєрідні. Ще в дитинстві було вирішено, що вони одружаться. Їхні матері тільки про це і мріяли. Ми планували їхній союз, ще коли вони бавилися в колисках. І от, коли наші мрії майже здійснилися, дівчина вульгарного походження, без впливових родичів, та ще й вишколена у Китаї, збирається стати їм на заваді! Вам що, бракує порядності й такту? Ви що, не чули, що він від народження — суджений своєї кузини?

— Я чую про це не вперше, але мені що до того? Коли моєму шлюбові з вашим небожем ніщо не перешкоджає, то чи ж спинить мене знаття, що його мати і тітка мріяли відправити його під вінець з міс де Бурґ? Якщо ані зобов’язання, ані любов не схиляють містера Дарсі до такого шлюбу, чому ви позбавляєте його вибору? І якщо він обрав мене, чому я мушу йому відмовляти?

— Бо на заваді тому стоять честь, порядність, розважливість і навіть міркування вигоди. О так, міс Беннет, саме вигоди. Не сподівайтеся, що його родина і друзі вас приймуть, якщо ви свавільно чинитимете всупереч їхнім побажанням. Вас висміюватимуть і зневажатимуть усі його близькі. Ваш союз стане посміховиськом для всіх, і ми навіть імені вашого не вимовлятимемо.

— Погроза, звісно, серйозна, — відповіла Елізабет, — але дружина містера Дарсі матиме достатньо радощів, щоб, у цілому, не мати підстав скаржитися на життя.

— Але ж і вперта ви дівчина! Як вам не соромно! Отак ви відплатили за те, що я люб’язно вас приймала навесні? Що, ви мені не вдячні? Я не звикла, щоб мені відмовляли!

— А я не звикла, щоб мене залякували.

— Не смійте мене перебивати! Вислухайте мене! Моя донька й мій небіж створені одне для одного. Обом нічого не бракує. Усі їхні рідні дотримуються цієї думки — і хто ж це заповзявся їх розділити? Вискакуля, чия сестра нещодавно спровокувала скандал, утікши з сином мушкетника Дарсі-старшого? Дівчина, у якої ні родини, ні статків?

— Може, ваша донька й багата, але розкажіть-но, чим вона ще може похвалитися? Може, вона красуня? Може, має добрий вишкіл у бойових мистецтвах? Та в неї навіть сил не стане підняти катану!

— Не смійте! Скажіть мені прямо: ви з ним заручені?

Елізабет прикро було радувати леді Кетрін, але, трохи подумавши, вона вирішила все ж відповісти:

— Ні.

Леді Кетрін, здавалося, була задоволена.

— Обіцяєте ніколи не погоджуватися на такий союз?

— Краще смерть, ніж така наруга.

— Тоді, міс Беннет, — сказала леді Кетрін, відставляючи набік свою парасолю і скидаючи плаща, — ви обрали смерть.

І вона наготувалася до бою.

— Ви, ваша ясновельможносте, викликаєте мене на поєдинок? Тут, у моєму родинному додзьо?

— Я просто знищу одне зухвале дівчисько,