Розбивши її життя (частина 1) - Сафо Мелі

Олексій

Справа приймає несподіваний поворот. І, схоже, я даремно взяв в руки її щоденник. Тепер до мене дійшло, що тут можуть бути не тільки наші з нею таємниці, але і чужі. Я подумки сміявся над їх діалогом про незайманість. Ніколи не думав, що дівчата обговорюють подібні речі і що у них можуть бути такі різні погляди на цей рахунок.

Я взяв пляшку, щоб налити собі ще трохи віскі і мало не впустив її на підлогу. Стоп! Незайманість? Мене осяяла страшна думка. Я перегорнув кілька сторінок назад. "12 червня". Так, десь в цих числах ми і познайомилися. Але, коли ми з нею переспали, вона не була незайманою. Щось я не зовсім зрозумів...
Я жадібно ковтнув віскі і спробував напружити пам'ять, щоб пригадати дату нашого знайомства. Але все було даремно. Минуло 20 років, а пам'ять на дати в мене погана. Навіть в школі не міг згадати, коли взяли Бородіно і скасували кріпосне право. До біса школу ... Ми тоді пішли за ними, Ромка сказав, що вони приїхали вранці. Та ні... не може такого бути! Я б помітив.

Ковтнув ще віскі, відставив склянку і повернувся в свої спогади.

20 років тому

Дівчата спереду йшли бадьорим кроком, голосно розмовляли і про щось сміялися. Ми з Ромкою йшли за ними на відстані метрів ста. На вулиці вже сутеніло, я погано бачив їхні силуети за винятком однієї, у якої був світловідбиваючий малюнок ззаду на футболці. Світло ліхтаря яскраво відбивався на її спині написом «YES». Я вирішив, що це хороший знак і чекав, коли вони вже десь приземляться. Не можуть же вони йти так нескінченно.

Немов по команді вони згорнули по доріжці направо до сільської школи. Що ж, відмінне місце. Жодного ліхтаря. Кущі, багато лавок і головне - нікого зайвого. Познайомимося, поспілкуємося далеко від чужих очей. Ми з Ромкою повернули за ними.

- Льоха, вони нам потрібні? Куди ми премося? Я школу з дитинства ненавиджу! - нудив збоку Ромка.

- Цить, зара все буде пучком! У компанії прекрасних дам все ж веселіше, ніж удома спати.

Я сьорбнув трохи пива і побачив, що дівчата присіли на одну з лавиць біля клумби з квітами. Але тут зрозумів, що пиво вже тисне зсередини і пора б ненадовго усамітнитися. Ми з Ромкою згорнули в кущі. А коли повернулися, то виявили, що до дівчат приєднався ще хтось.

Підійшовши ближче, побачили з ними Вовку. Ну і чудово. Ось і привід підійти до дівчаток з'явився.

- Привіт братело! - звернувся я до Вована. - Як життя? Давно тебе не бачив!

- Привіт, Льоха! - відповів Вовка і потиснув мені руку. - Здивований зустріти вас тут вночі.

- Так шумно там в центрі. Вирішили з Ромкою в тиші пивка попити. - я говорив, а сам поглядав на дівчат.

Одна з них, блондинка, що сиділа зліва відверто закотила очі, явно не довіряючи словам, що ми тут зовсім випадково. Друга справа намагалася підкурити цигарку, але не могла ніяк висікти вогонь зі своєї запальнички. Третя, та, що в футболці з написом на спині, просто сиділа між подруг і мовчки за нами спостерігала.

Я дістав запальничку і дав прикурити дівчині справа.

- Дякую. - відповіла вона і затягнулася димом. - Нарешті, весь день чекала цього моменту! Володимире, чого ви зависли, може, хоч пиво нам відкриєте?

- Пані, поки Вовчик гальмує, давайте я вам допоможу. - раптом включився в розмову Ромка.

Блондинка зліва підняла голову і здивовано подивилася на Ромку. А брюнетка справа простягнула йому пляшку з пивом. Легким клацанням він відкрив і повернув відкриту пляшку дівчині.

- Мені теж, будьте так ласкаві. - передала свою пляшку пива блондинка.

І поки Рома відкривав дівчатам по черзі пиво, я офігівав від високих діалогів: «Пані», «Будьте ласкаві».

Ржач просто. Але вирішив підтримати тему, заради приколу.

Нарешті Ромка передав третю відкриту пляшку дівчині. Вона подивилася на нас по черзі:

- Може, ви якось представитеся?

- Так! Це ... - знайшовся Вовка, але я його випередив.

- Олексій Олександрович Семенов. Я простягнув руку до тієї, що сиділа посередині.

- Роман Петрович Пилипівський. - підтримав тему Ромка.

- Ася. Калинова Ася Василівна. - вона поклала свою руку зверху на мою, а я доторкнувся до них губами, і підняв погляд, щоб розгледіти її обличчя.

І тут завмер. Здивовані моїм жестом очі дивилися прямо на мене. Прозоро-зелені, величезні, як у кішки. Ася посміхнулася і прибрала руку. А мені хотілося залишитися стояти зігнутим і далі дивитися в ті очі. Але я випростався і по черзі познайомився з іншими дівчатами. Блондинку звали Олеся, а  брюнетка справа, що курить, виявилася Наташею.

- Дівчата, а ви все палите? - запитав Рома.

Вони перезирнулися, а Наташа відповіла за всіх.

- Олеся зовсім не палить - вона в нас дуже правильна. Я палю вже рік. А Ася бавиться іноді під настрій.

- Зрозумів, а я ось як раз за здоровий спосіб життя! - сказав Рома, і підсів ближче до Олесі на лавку. - Ось ви не палите, Олесю, і це правильно! Поважаю!

Вони завели якусь розмову, деталей якої мені не було чутно. Весела Наташка про щось жартувала з Вовкою. А я знову спробував розгледіти Асю, тому що крім її очей більше нічого не побачив. Але як я не старався, темрява повністю приховувала від мене її обличчя, і мене продовжувала розбирати цікавість.

- Ася, а чим ви займаєтеся, захоплюєтеся? - звернувся до неї, намагаючись привернути до себе її увагу.

- Ми тільки ось закінчили факультет іноземних мов в коледжі, приїхали ненадовго відпочити перед вступом до університету.

- А взагалі я захоплююся живописом. - продовжила, Ася. - І можна перейти на «ти», так, думаю, буде всім комфортніше.

- Згоден! - вигукнув з темряви Вова і знову повернувся до діалогу з Наташею.

- Можна просто Льоша. - відповів я, знову простягаючи руку Асі і дивуючись власним бажанням до неї доторкнутися. На цей раз ми обійшлися легким рукостисканням. Я все ще не бачив її обличчя, але відчув, що вона посміхнулася.