Розбивши її життя (частина 1) - Сафо Мелі

Хотілося чогось іншого, чого я ще ніколи раніше не відчував. Що саме - я і сам не знав тоді. Та й особливо не морочився, знаючи, що обов'язково знайду варіанти, якщо припре. На крайній випадок завжди є Лєнка, яка сохне по мені мало не з пелюшок і готова на будь-які експерименти, аби тільки зі мною.

Того вечора я вийшов прогулятися, випити і поспілкуватися з моїм кращим другом Ромкою. Настрою якось не було. Ми випили грам по двісті в місцевому кіоску з гучною назвою «Бар», взяли по пляшці пива і облюбували лавку подалі від галасливої ​​молоді. Я пив своє пиво і слухав, як Ромка розповідає місцеві новини:

- Лісовик чергову тачку розбив вчора. Їхав п'яний з місцевої дискотеки, не впорався з керуванням і в результаті зніс бетонний стовп і паркан. А сьогодні, глянь, приїхав бухати вже на новій «Бехє»!

У голосі Ромчика відчувалася заздрість і відраза до Лісовика, місцевого мажора, чиї батьки свого часу за копійки придбали багато землі в околиці, а потім дочекалися потрібного моменту і втридорога її продали. І якщо батько Лісовика більшу частину грошей вклав у бізнес, який чесною працею розвивав, то сам Лісовик гуляв по-чорному. Бухав, ночами возив баб сільськими вулицями, бив машини і міняв їх мало не щодня.

- Була б у мене тачка, - продовжував мрійливо Роман, - і стільки грошей...

- Була б у тебе тачка і стільки грошей, Ромчик, немає гарантії, що ти б не відчув себе господарем світу, як відчуває себе зараз Лісовик.

- Та ні ... я б мив її кожен день, витирав б насухо - оберігав би...

- Нічого, Ромка, все у нас буде. Заробимо, купимо собі і тачки, і хати в місті. Не всім на голову гроші падають, як Лісовику. Але і ми з тобою, чоловіче, не пальцем роблені, з руками, з мізками...

Я підняв пляшку з пивом, яка стояла на землі, і збирався було зробити ковток, як мій погляд привернула компанія з трьох дівчат, що проходять повз. Вони були приблизно однакові на зріст, одна блондинка з довгими до поясу волоссям і дві брюнетки з короткими по плечі зачісками. Всі троє стильні, в модних кросівках і джинсах, в яскравих футболках. Явно немісцеві.

- Це хто такі, Ромчик? - я здивовано заламав брову і кивнув у бік компанії.

Друг відірвався від своїх сумних думок про нову тачку і простежив за моїм поглядом.

- Та хрін їх знає. Вовка з ранку говорив, що якісь дівчата до дачників погостювати приїхали. Вони і є, напевно.

Здавалося, Ромку, абсолютно не зацікавив факт появи свіжих молодих дівчат в нашому селі, і він знову занурився в свої думки. А ось мені алкоголь вдарив у голову і теплом розтікався десь в області мошонки. Я продовжував спостерігати за дівчатами. Вони вже трохи відійшли від нас і тепер я міг спостерігати їх ззаду. Сіднички, що треба! На вигляд зовсім не схожі на наших давалок.

Ну що ж, вечір обіцяє бути цікавим. Я взяв пляшку з пивом і піднявся з лавки, залучаючи за собою Ромку:

- Пішли, подивимось, що за красуні!

Рома знову виринув зі своїх думок і здивовано на мене подивився:

- Так на хєр вони нам, Льоха? Ні тобі, ні мені там все одно нічого не світить. Я краще спати піду, мені вранці на роботу.

- Йдемо, виспишся ще! Підтримай друга, Ромчик! - я потягнув його за руку за собою.

Ромка неохоче підвівся з лавки, і ми пішли слідом за дівчатами.

Щоденник Касі

12 червня

Взяла ручку, сиджу і не знаю, з чого почати. Напевно, якраз і почну з того, що коледж нарешті позаду. Ура! Так, ми зірвали джек-пот! Три подруги, три відмінниці! Ми з дівчатами горді собою і дружно вибираємо плаття до випускного, який нас чекає через три тижні. А поки вирішили на тиждень з'їздити до мене на дачу. Батьки запропонували невеличкий перепочинок після напружених іспитів і ми в передчутті нових пригод.

Вчора з ранку приїхали, розклали речі і вирішили після сніданку прогулятися до озера, позасмагати. Тільки ми зняли з себе шорти і футболки, залишившись в одних купальниках, вляглися на покривало, як раптом чую здивований голос Наташі:

- Що це за місцевий мачо?

Я піднімаю очі і бачу неподалік в очеретах Вовку, мого сусіда і друга дитинства. З ним ми дружили, коли я приїжджала сюди на канікули. Ми разом ганяли босоніж цілими днями, збивали коліна, катаючись на велосипеді, лазили по парканах і крали вишні у сусідів. Я посміхнулася цим спогадам. Таке буває тільки в дитинстві! І воно у мене було реально веселим і класним!

- Та вже, мачо ... - усміхнулася я вголос, спостерігаючи за Вовкою, який стояв в очереті у воді по коліно. На ньому були загорнені вище колін штані, стара футболка і дивна реперська панама, як у Емінема.
Вовка нас не бачив, стояв до нас спиною і був захоплений чимось своїм.

- Сцить він там чи що? - запитала Наташка, і ми дружно голосно засміялися.

Поверх очеретів зметнулася вудка, і Вовка обернувся на наш сміх. Секунд 30 вдивлявся, вийшов на берег і попрямував в нашу сторону.

- Привіт дівчата! Чиїх будете? - намагаючись розглянути наші особи проти сонця, він сильно мружився і прикладав руку до чола козирком.

Він все ще не впізнавав мене. Ще б пак, ми не спілкувалися десь чотири роки. Мені було років дванадцять, коли після слів «Аська, ти крута! Свій пацан!» він спробував мене поцілувати в губи. За що отримав з кулака в щоку. Тоді я зовсім не очікувала такого повороту подій і не була готова до того, що Вовка може дивитися на мене, не як на подружку, а як на дівчину. Потім виявилося, що моя захисна реакція мала наслідки у вигляді вибитого зуба. І після цього курйозного випадку я різко перестала бути для нього «своїм пацаном», а Вовка перестав бути моїм другом. Ми просто почали уникати один одного.

Я піднялася і сіла на покривалі, повернувшись в бік Вовки.

- Аська?! - я сиділа і посміхалася, а він очманіло дивився то мені в обличчя, то на груди, щільно затягнуті в тонкий ліф купальника. - Да ладно!

Я широко посміхнулася: