Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко
Черговий, уже 6-й Всесвітній конгрес етнічних релігій (WCER) відбувся у Вільнюсі з 7 по 9 серпня 2003 р. У ньому взяли участь представники 14 країн Європи і Північної Америки, а саме: Австрії, Білорусії, Великобританії, Греції, Данії, Іспанії, Канади, Латвії, Литви, Польщі, Росії, США, Франції, Швеції. Фактично це країни, що розмовляють індоєвропейськими мовами, хоча в статуті Конгресу заявлено, що він об’єднує етнічні релігії всіх народів, незалежно від походження і місця на карті.
Вів нараду литовський лідер Йонас Трінкунас. Протягом трьох днів гості обмінювалися досвідом, виступаючи з доповідями і повідомленнями. На конгресі серед іншої літератури поширювався журнал Конгресу “The Oaks” № 4, який видає англійською мовою американець литовського походження Мартінас Гінріч-Шетті. Члени грецької делегації запропонували, щоб наступний конгрес був проведений в Афінах, у травні 2004 р.
Так воно і сталося. 4 червня 2004 р. в Афінах відбувся VII з’їзд WCER. Засідання проходило в Іонічному центрі, де зберігаються статуї еллінських язичницьких Богів. Учасники конгресу мешкали в готелі поруч зі всесвітньо відомим Акрополем, перетвореним християнами в купу руїн. На засіданнях головував визнаний лідер грецького язичницького руху Власіас Рассіас. До Ради WCER від Греції також увійшов Василіс Центілос. Серед документів, прийнятих на цьому з’їзді, було Звернення до урядів усіх держав щодо сприяння етнічним релігійним традиціям та культурам. Конгрес 2005 – у Бельгії, 2006 – в Індії.
ІІ. 6. Родове Слов’янське Віче – консолідація слов’ян-рідновірів
Оскільки процеси, близькі до українського етнорелігійного відродження, відбуваються також у наших сусідів-слов’ян, виникла природна потреба у спілкуванні рідновірів близьких країн. Звичайно, відбуваються з’їзди WCER, однак вони надто загальні, часто проходять у “недосяжних” для пересічних “пострадянських” громадян країнах (напр.., Греція, Індія, Бельгія). Тому ми разом з Павлом Володимировичем Тулаєвим (рідновірське ім’я Буян) виступили ініціаторами проведення Родового Слов’янського Віча, де могли б поспілкуватися лідери рідновірського руху слов’янських країн.
Місцем Першого Віча був обраний Київ – столиця древньої Русі, де 13–15 липня 2003 р. в урочищі Дубище на Дніпрі зібралися 21 рідновір з п’яти країн: України, Білорусі, Болгарії, Польщі та Росії. Було намічено шляхи співпраці, взаємного інформування, обміну досвідом, запропоновано збиратися за олімпійським принципом (який по суті є язичницьким) – кожного року в іншій країні. Я була обрана і першим координатором Родового Слов’янського Віча [421. 1].
Друге Родове Слов’янське відбулося в Білорусі під м. Кобрином (на Берестейщині) 7 серпня 2004 р. Жерці Рідної Віри і керівники делегацій, які прийняли програму Віча, обговорили принципові та спірні питання. Не зважаючи на те, що письмові запрошення надсилалися індивідуально, згідно списку, встановленого Оргкомітетом, на Віче приїхало багато гостей, які не тільки не мали статусу делегата, але й взагалі не належали до Рідної Віри, в тому числі сторонніх людей. Це сталося з вини білоруського організатора Віча В. Сацевича, який у своєму прагненні залучити до рідновірського руху якомога більше людей, позапрошував на власний розсуд усіх бажаючих, навіть християн секти Віссаріона. Вони були присутніми на Вічі як спостерігачі, і намагалися постійно вставити свої коментарі та якимось чином впливати на хід Віча. Після обміну думками виникла необхідність установити чіткі критерії визначення слов’ян-рідновірів, щоб внести порядок у непорозуміння, що склалося.
Друге Віче все ж засвідчило, що:
1. Відродження Рідної Слов’янської Віри в наших країнах нині – очевидний факт, що потребує серйозного осмислення.
2. В умовах глобальної цивілізаційної, ідеологічної та інформаційної війни проти наших народів Рідна Віра стає реальною духовною альтернативою чужорідним космополітичним системам.
3. Наші супротивники використовують старі й нові, все більш витончені форми агресії проти наших народів. У духовній сфері – це нав’язування аврамічних релігій, насильницька євангелізація суспільства, підміна етнічних релігій штучно створеними псевдовченнями, що зомбують людей.
4. У зв’язку з цим Родове Слов’янське Віче вважає, що необхідно піднімати питання перед правозахисними організаціями про неправомірність монополії аврамічних релігій, що призводить до зрощення церкви з державою, а також примусової християнізації населення в державному масштабі через ЗМІ, систему дошкільної та середньої освіти.
Оскільки язичницький рух сьогодні набуває все нових, часом парадоксальних форм, Віче було вимушене виробити точне визначення поняття “рідновірська громада”. Обговоривши це теоретично і практично важливе питання, Родове Слов’янське Віче вирішило вважати слов’янськими рідновірськими громадами ті, які:
• генетично належать до слов’янського роду (суперетносу);
• шанують традиційний слов’янський звичай;
• вважають Родовий світогляд основним;
• славлять одвічних Слов’янських Богів (слов’янський політеїзм);
Задля відмежування від громад, які привласнюють наші назви, спотворюють віровчення, викривляють саму суть і зміст Рідної Віри, було визначено, що до Рідної Слов’янської Віри не належать ті громади і групи, які:
• генетично не належать до слов’ян;
• заперечують многобожжя;
• сповідують чужорідні релігії, як монотеїзм, так і політеїзм;
• поклоняються штучно створеним Богам;
• винаходять чи здійснюють обряди, які не мають ніякого зв’язку з народною традицією;
• вважають себе послідовниками будь-яких пророків і їхніх власних учень [421. 2].
За підсумками Першого і Другого Родового Слов’янського Віча нами було видано спеціальні випуски вісника у вигляді газети “Слава!” [421; 422], де ми обнародували основоположні документи цієї міжнародної наради. Було також створено портал “Род” [www.rodoved.info] як спільний форум Родового Слов’янського Віча, налагоджена співпраця між дружніми сайтами в Інтернеті та обмін інформацією.
Координаторами Родового Слов’янського Віча почергово обираються лідери від кожної країни (переважно тієї, де планується проведення наступного Віча).
Третє Родове Слов’янське Віче, що відбулося 23–24 квітня в Калузі (Росія), зібрало 57 представників від 15 общин із 4 слов’янських рідновірських центрів: Об’єднання Рідновірів України (Україна), Рідна Віра (Польща), Союз Венедів (Росія) і Союз Слов’янських Общин Слов’янської Рідної Віри (Білорусь, Росія, Україна).
Третє Віче слов’ян-рідновірів констатувало, що рідновірський рух у слов’янських країнах стрімко розвивається, набирає силу, і до нього долучається все більше число прихильників, тому виникла необхідність виробити визначення слов’янської рідновірської громади. Ними прийнято вважати ті, які:
• мають свого волхва або жерця, що здійснює обряди;
• належать до слов’янського роду і шанують свій родовий звичай;
• вважають Родовий світогляд основним;
• славлять споконвічних Слов’янських Богів;
• складаються не менше ніж з 7 чоловік, що пройшли обряд наречення (посвячення) і отримали слов’янське ім’я;
• мають постійне місце для проведення священних обрядів і свят (капище, святилище, храм);
• здійснюють не менше чотирьох сонячних свят на рік [422. 3].
Як виявилось, такі проблеми були більше актуальні для росіян, ніж для українців. Бо у кожній країні існують свої юридичні норми. В Україні для реєстрації громади необхідно 10 осіб, але поговорюють, що ці норми можуть зрости до 30 або 50; а в деяких східних країнах реєструється община лише за наявності не менше 300 осіб. Звичайно, якщо немає лідера, то не виникне ніякої повноцінної громади. Потрібне здорове ядро, яке зможе притягати до себе людей. Тоді можна говорити про громаду. Якщо в
