Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

історію створення WCER (World Congress of Etnic Religions) та познайомити з основними документами цієї організації.

У вересні 1996 року з ініціативи германських язичників у Дрездені (Німеччина) відбувся перший Міжнародний з’їзд сучасних язичницьких громад. Це була лише перша спроба познайомитися з подібними групами в Європі. Тут відбувся обмін інформацією про практику релігійної роботи і методи протидії новітнім формам “інквізиції”, як учасники назвали церковне засилля в суспільному житті. Всі делегати з’їзду були одностайні в тому, що спільне духовне надбання європейських народів мусить відновитися, бо лише місцеві релігії з їхніми самобутніми національними традиціями визначають майбутнє своїх народів. Учасники з’їзду здійснили спільний ритуал на честь Матінки-Землі, як вдячність за врожай 1996 року [560].

Через два роки, 20–24 червня 1998 р. на Міжнародному язичницькому з’їзді у Вільнюсі (Литва) стало очевидним, що треба створювати міжнародну організацію, яка б заявила про Відродження етнічних релігій у світі. Світовий Конгрес Етнічних Релігій (World Congress of Etnic Religions – WCER) – міжнародна організація, створена для координації дій і правового захисту етнічних громад природних релігій (язичництва різних країн). На конгресі були присутні представники язичницьких громад з країн Європи, Азії й Америки. Два дні в Республіканському Будинку Вчителя відбувалися науково-теологічні засідання, де було заслухано 26 доповідей з різних проблем відродження етнічних релігій, а також дискусії щодо подальшої співпраці язичників різних країн. Здавалось би, що могло об’єднати людей з таких різних континентів і з такими відмінними релігійними традиціями, адже в кожного народу є свої власні земля, мова, віра? Найважливішою була проблема обміну інформацією, вироблення програм екологічної безпеки народів та правового захисту представників рідновірських громад серед вороже налаштованої оточуючої релігійної більшості.

Мета WCER, як було заявлено: відроджувати зацікавлення давніми культурними й духовними коренями всіх народів; об’єднувати подібні рухи, що існують у світі; проводити семінари, зустрічі й конференції, сприяти інформаційному обміну між громадами, здійснювати обряди язичницьких свят, передати дорогоцінну спадщину свободи духу наступним поколінням. Головне призначення WCER – служити форумом для рідних (язичницьких) релігій Світу, не залежно від географічного положення країни чи її традиції [584. 4].

Головні функції WCER: репрезентувати язичництво як цілість серед міжнародних інституцій; діяти як форум для обміну ідеями між членами громад; надавати моральну підтримку й допомогу в заснуванні нових язичницьких груп; допомагати у вирішенні юридичних питань стосовно реєстрації та правового статусу язичницьких громад у будь-якій країні; заснувати банк даних і прямий доступ до комп’ютерних ліній Інтернету; бути промоторами ідеї заснування Язичницького Університету чи язичницького факультету в уже діючому університеті та ін.

WCER прийняв Декларацію, в якій, зокрема, зазначається: “Кожна країна і кожен народ мають свої локальні релігії (національну віру, світогляд, міфологію, фольклор і т. ін.), які відображають їхнє світобачення, історичний розвиток і виробляють Божественне ставлення до природи свого краю та закони праведного життя... Нашим етнічним чи язичницьким релігіям у минулому завдано значних збитків, страждань і знищення їх світовими релігіями, які вважають себе єдиними претендентами на істину. Тому наше щире бажання – жити в мирі й злагоді, прагнути до співпраці зі сповідниками інших етнічних релігій, їхніми вірами й переконаннями... Справжні місцеві релігії повернуть нам любов і повагу до всього, що ми бачимо й відчуваємо довкола, щоб сприйняти різні форми поклоніння, які ґрунтуються на щирих намірах, чистих думках і шляхетній поведінці... Наше гасло “Єдність – у різноманітному” [404. 8. 8].

До WCER увійшли язичницькі громади: Бельгії, Норвегії, Литви, Латвії, Франції, Індії, Данії, України, Німеччини, Бєларусі, Росії, Чехії, Польщі, Греції, США, Швеції та інших країн.

Я від імені створеної мною Громади Українських Язичників “Православ’я” представляла Україну на першому з’їзді WCER у 1998 році.

У серпні 1999 р. першим оповісником WCER під заголовком “Новини WCER” було повідомлено громадськість про заснування організації, її мету та перспективи розвитку. На другій конференції в Тельшаї було вирішено видавати свій часопис під назвою “Дуби” (The Oaks) англійською мовою. Назва зрозуміла кожному язичнику, бо всі індоєвропейські народи здавна шанували ці могутні дерева, “здорові і довговічні, як і наші давні вірування”.

Щорічні з’їзди WCER поступово знайомлять представників усіх язичницьких конфесій Європи і значно ширше – країн Американського і Азійського регіонів. Уже на Четвертому конгресі було запропоновано входження і реєстрацію WCER до Організації Об’єднаних націй (як недержавної організації). Це розширить міжнародні контакти язичницьких громад, дасть змогу кращого інформування громадськості про їхню діяльність. Організація ні в якому разі не ставить за мету “культурний синтез” язичницької традиції різних народів, а лише сприятиме знайомству, обміну досвідом, наданню дружньої підтримки і солідарності; крім того – відображатиме єдність світу в різноманітності його традицій.

У перший день 4-го конгресу учасники взяли участь у вогняних ритуалах, які для всіх язичницьких народів є близькими, а культ Вогню – спільним для індо-арійської релігійної традиції і має глибоке філософське обґрунтування. Було також відзначено спільні екологічні проблеми і теми для співробітництва. Однак, проблеми інфраструктури і членства у WCER не були цілком обговорені і вирішені. Для кількох общин пострадянських країн виявилися непосильними членські внески (100 USD). Зрозуміло, що міжнародна організація мала б утримуватися на кошти її членів, адже тут – і друковане видання, і утримання веб-сайту, і листування, і організація конгресів, і делегування своїх членів на інші форуми, і т. ін.

П’ятий зїзд WCER відбувся 12–13 серпня 2002 р. в приміщенні Бібліотеки Литовської Академії Наук. Його темою було “Відродження етнічних релігій у сучасному світі”. Більшість гостей познайомились ще на літньому таборі Romuva, де спілкувались литовські, кельтські (Франція) та польські язичники. Приміщення для зібрання було люб’язно надане Радою Збереження Етнічної Культури Литовського Парламенту. Така державна рада поки що є унікальною в Європі, і її готовність підтримати конференцію WCER є знаком уваги і до етнічних релігійних традицій інших країн світу.

Конференцію розпочав Верховний Жрець Ромуви і Президент WCER Йонас Трінкунас. Він повідомив про оновлення Статуту та складу адміністративної Ради.

Цікавими були виступи Ромуальда Неймантаса з Каунасу щодо філософії вчення про Дарну та Повіласа Куприса про балтійську традицію і перспективи Латвійського “Dievturi”. Доповідь Інії Трінкунене була присвячена відродженню балтійських прусів і їхньої рідної віри. Вона довела, що балтійські пруси за своїм антропологічним виглядом, традицією й мовою є етнічною групою, історично не пов’язаною з германцями і Германською монархією.

Делегати з Франції – Галльські Друїди – були приємно вражені толерантним і дружелюбним ставленням до конгресу з боку представників Литовської влади, водночас зазначивши, яким контрастом виглядають переслідування язичників урядом і громадськістю Франції.

Важливу проблему поставив Вацловас Мікайліоніс, активний член Вільнюської “Ромуви” – взаємовідносини між релігією і політикою, зокрема, про болючі питання релігійного фаворитизму і узаконеної неоднаковості