Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко
Відродження Рідної Віри марійців нині стає на державні рейки. Так, 6–7 грудня 2002 р. в столиці Республіки Марій Ел м. Йошкар-Олі відбулася науково-практична конференція “Соціальна концепція марійської національної релігії”. Метою її було вироблення соціальної концепції марійської національної релігії, в тому числі врегулювання відносин з державою, армією, освітою, культурою, родиною. У конференції взяли участь релігійні діячі, дослідники марійської релігії, представники адміністрації Марій Ел, гості з інших країн (Росії, Башкортостана, Чувашії, Татарстану, Німеччини). 124 делегати конференції обговорювали життєстверджуючі основи етнічних релігій своїх предків, домовились про співпрацю. Було створено “Міжрегіональну консультативну Раду корінних етнічних, природних, язичницьких вірувань народів Росії”, координатором якої обрано Волхва “Співдружності Природної Віри Славія” Любомира (Москва).
Подія набула такого розголосу, що Міністерство культури Марій Ел прийняло рішення щодо оперативного захисту священних місць марійців. Несподівано для учасників на конференцію прибув міністр культури республіки і пообіцяв застосувати всі необхідні можливості для збереження святинь свого народу [381. 148–150].
Пантеїзм у Чуваській Республіці
Відроджуються етнічні вірування і в Чуваській Республіці (Російська Федерація). Невеликий народ (907 тис.), що належить до субуральського варіанту уральської перехідної раси [166. 168], який, однак, має свої субетноси, локальні і діалектні групи, нині всерйоз замислюється над збереженням своєї етнічної самобутності.
Чуваський народ чи не найпізніше (у XVIII – XIX ст.) був охрищений і став одним з небагатьох тюркських народів, значна частина якого сповідує ортодоксальне християнство (більшість тюркських народів є мусульманами). Однак у деяких районах компактного мешкання чувашів (зокрема, на території Башкортостану) збереглися традиційні общини, що сповідають чуваське язичництво. Як пише видатний чуваський етнограф і релігієзнавець А. К. Салмін, “народні вірування природно стають етнооб’єднуюючим фактором... Прийняття іншої віри частиною етносу призводить в решті решт до втрати цією частиною етносу віри предків і обертається перетворенням частини етносу в інший народ. Не даремно легенда розповідає, що чуваші колись мали книгу, яка містила в собі правила їхньої Віри, але колись її з’їла корова. Тому цілком зрозумілі настійливі поради знавців чуваської віри (знахарів, стариків і т.д.) про необхідність любити своїх Божеств тому, що інші віри непритаманні чувашам, інакше обов’язково настигнуть біди (неврожаї, хвороби)” [402. 8].
Проблема етнокультурного відродження чувашів вийшла не тільки з народного середовища, але й зайняла належне місце в планах державних установ і окремих національних діячів. У Міністерстві культури і справ національностей Чувашії відбулося спеціальне засідання Міжвідомчої ради взаємодії з релігійними об’єднаннями Чуваської Республіки. Основним підсумком засідання стало затвердження експертного висновку про Чуваську релігійну організацію, яка сповідає “традиційні” (дохристиянські) вірування чуваського народу. З проханням про підготовку такого розгляду до ради звернувся реєструючий орган – Міністерство юстиції Чуваської Республіки (з повідомлення агентства “Благовіст-інфо”).
У затвердженому радою експертному висновку щодо Чуваської організації природної релігії зазначається, що ініціатори її створення “сповідують традиційне для чувашів вірування, яке є складовою частиною національної культури” (курсив мій – Г. Л.). Така концепція нині може бути співвіднесена хіба що тільки з литовським ставленням держави до автохтонної релігії. Коли ж настане час, що й інші європейські країни (в тому числі й Україна) включать язичницькі релігії до національних надбань своїх культур?
Чуваське язичництво є своєрідною формою генотеїзму, оскільки на чолі пантеону службових Божеств і духів стоїть верховний Султі Тура (або Тура-Тала) – небесний Бог-творець, що дарує дощ на поля, урожай і щастя людям. При ньому також перебувають інші Боги: творець душ Чун Суратакан Тура; дітей дарує Ивалхер Суратакан Тура; домашніх тварин – Вильах-черлех Суратакан Тура; опікун жител – Сурт Суратакан Тура; покровитель хлібів – Тирпун Суратакан Тура; той, що дарує силу і міцність – Хурас Антакаран. Султі Тура як головний Бог часто ототожнювався з Богом Долі – Султі-кепе. Богу-творцю протистоїть злий Бог Шуйттан (тотожний мусульманському Шайтану та християнському Сатані). Посередником між Султі Тура і людьми, згідно з чуваськими язичницькими віруваннями, є Кебі, а добрим духом свого роду, ангелом-охоронцем є Тавам Ира [149. 61–62]. Чуваші-язичники також особливими ритуалами вшановують священні гаї і інші природні об’єкти, в яких, за їхніми уявленнями, живуть небезпечні для людей і домашніх тварин духи кереметі, що потребують жертвопринесень.
Чуваська язичницька традиція не потребує значної реконструкції, оскільки і світоглядні засади, і звичаєві, і обрядові особливості віри предків ще живі в середовищі народу. Це один з небагатьох прикладів збереженості етнічної релігії. Чуваські язичники беруть активну участь в процесах консолідації язичників народів Російської Федерації.
Відродження корінних релігій фінно-угорських народів
Етнічний принцип об’єднання громад за природною спільністю, близькістю мов і релігійно-звичаєвих традицій все потужніше проявляє себе в житті народів. Нині спостерігається значний інтерес до духовної спадщини предків у межах суперетнічних спільнот.
28 червня 2001 року відбулась об’єднана нарада представників язичницьких релігій фінно-угорських народів, в наслідок якої створилось “Міжнародна Уральська співдружність давніх релігій”. На нараду прибули представники язичницьких общин від корінних фінно-угорських етносів: ести, марійці, ерзя, суомі. Від Естонського релігійного центру “Taarausuliste ja Vffusuliste ja Maavalla Koda” був присутній Отт Хейнапуу, від Марій Ел – Юрій Калієв і Алєксєй Юзикайн. Язичників Фінлядії представляв Паулі Муукконен. Від язичників народу ерзя був Мариз Кемал.
Головною метою цієї міжнародної організації, як було заявлено в їхній декларації, є: “Захист релігійно-культурних прав уральських народів; духовне відродження тих народів, які вже втратили частину своїх мов, культури, традицій; вкорінення у свідомість нових поколінь переконання, що тільки вміння жити в гармонії з природою, навколишнім світом допоможе нам стати щасливими; збереження національних духовних основ сім’ї, виховання поваги до матері, до пам’яті предків; допомога людям, що втратили віру в життя; співпраця і розвиток винятково дружніх взаємовідносин з віруючими інших віросповідань на благо майбутнього людства” [148. 125].
ІІ. 5. Світовий Конгрес Етнічних Релігій
(World Congress of Etnic Religions – WCER)
Поява в багатьох країнах Європи етнорелігійних громад не могла залишатися ізольованим явищем локального значення. Розширення сфери інформації спочатку через особисті контакти, листування, а потім – через Інтернет сприяло знайомству лідерів язичницьких рухів близьких сусідніх країн, що вилилось у вироблення спільних планів взаємодії. Однак через упереджене ставлення офіційних ЗМІ до відродження язичницького руху в світі, не тільки широка громадськість, але й фахівці в галузі релігієзнавства, виявилися необізнаними з існуванням міжнародного язичницького конгресу. Тому, гадаю, що не буде зайвим на сторінках цієї праці зробити короткий вступний екскурс в
