Звичайна вдячність - Вільям Кент Крюгер

— Я навіть уявити не можу, що Карл міг завдати шкоди Аріель.

— Вам відомо, що вони добряче посварилися за день до її зникнення?

— Ні.

— Я говорив з друзями Аріель, які це бачили. Обоє збіса лютилися. Але ніхто так і не дізнався причину лайки. Може, вам щось відомо?

— Не маю жодного уявлення.

— Може, через дитину і те, що вона може занапастити обом життя?

— Не знаю, шерифе.

— Ваш син теж повідомив, що Аріель сильніше кохала Карла, ніж він її.

— Мені невтямки, як йому те стало відомо.

— Може, Ваша дружина знає?

Батько не квапився з відповіддю. Я зиркнув на брата. Хоча ми і стояли в темряві, я бачив, як палає Джейкове обличчя, він міцно вхопився обома руками за трубу.

— Я поговорю з нею, — врешті-решт відповів тато.

— Спершу я приїхав до Вас, пане Драм, тепер вирушаю до Карла Брендта. Я хотів би також поговорити з Вашою дружиною, але спершу розкажіть їй усе Ви. Вона сьогодні тут буде?

— Я докладу максимум зусиль, щоб вона була тут.

— Дякую.

Заскрипіли стільці, хвилина — і рипнули дошки під ногами в чоловіків. Вони вийшли з приміщення, у кабінеті нагорі запала тиша. А в підвалі повисло німе оціпеніння, яке перервав злий Джейків голос:

— К-к-а-арл!

Батько повернувся з церкви і, не знайшовши нас, стояв на ґанку. Південно-східний поривчастий вітер змітав укриті сажею хмари. Тато занепокоєно дивився, як ми біжимо під гнітливим небом від парковки біля церкви.

— Ми шукали Гаса, — збрехав я татові, а брат навіть оком не змигнув, аби спростувати мої слова.

— Я їду до Еміля Брендта.

— А можна з тобою?

— Ви обоє зостаєтеся вдома, — з тону було зрозуміло: сперечатись марно. — Почекайте трохи, зараз має приїхати Ліз і щось вам приготувати. Скоріш за все, дід також приїде.

— Ти повернешся на вечерю? — запитав його. — А мама?

— Не знаю, — відрубав тато. — Побачимо.

Він швидко завів «Паккард», колеса захрускотіли по гравію і покотили машину вулицею Тайлер. Щойно тато зник за рогом, я зістрибнув із ґанку і побіг до річки. Без жодних питань, Джейк помчав слідом.

Під свинцевим небом текли темні, як стара кров, води річки Міннесота. Я нісся вздовж берега, продираючись крізь ожинові кущі, з-під ніг летіла багнюка, і лише на піщаній обмілині бігти було трішки легше. Чув, як надривно дихав у спину брат. Я розумів, він бореться з усіх сил, щоб не відставати, але було не до нього, та й Джейк — молодець, аніякісіньких нарікань і нюнів.

Ми шмигонули вузькою доріжкою між тополь, що перетинала колії і вела до пагорба зі старою фермою Еміля та Лайзи Брендт. Зупинилися біля воріт штахетної огорожі довкола садиби. Джейк жадібно хапав повітря, і я боявся, що він зараз почне блювати. Та нарешті він вирівняв дихання: я саме приготувався вислуховувати його вичитування про мої вибрики, проте натомість він запитав:

— Що далі?

Усі відомі мені факти потрапили до моєї голови завдяки хитрощам, камінним решіткам, трубам, бажанню та вмінню перетворюватись на невидимку і шпигувати. Я хотів знати те ж саме, що знають дорослі і про що вони думають. Уважав за цілковиту несправедливість тримати справи в таємниці від дитини. Ні я, ні Джейк уже більше не були дітьми.

Я обстежив город, за яким доглядала і який з нашою допомогою розширила Лайза. По той бік довгого відкритого подвір’я стояла ферма. План у мене був такий: швиденько прошмигнути в будинок, прокрастися по периметру до вікон вітальні. Там можна було добре розчути розмову в оселі. Якщо не гаяти часу і діяти обережно, нам усе вдасться зробити легко і без надзусиль.

Я клацнув клямку на воротах і вже збирався ступити крок, як раптом Лайза Брендт вилетіла із задніх дверей ферми. На ній були робочі штани і футболка. Вона грізно розмахувала руками поперед себе; жести наче промовляли те, що вона не могла озвучити вголос. Лайза мчала вздовж подвір’я до халупчини з інструментами. Цілковито захоплена своєї люттю, вона забігла в будівлю, не помітивши нас.

— Що робитимемо? — прошепотів Джейк.

Я оглянув будинок: здавалося, якщо рванути одразу ж, встигнемо добігти, поки Лайза не виткне свого носа на вулицю.

— Побігли, — я ушкварив чимдуж.

Не так сталося, як гадалося.