Подаруй мені тата - Анна Дрімс

— Пішла, — спокійно відповідає, спостерігаючи, як я нервово стискаю верхнє покривало. — Ніка?

— Що? — підіймаю на нього очі.

— Ти дуже близько сприйняла цю ситуацію…

— А як я мала сприйняти її слова? — перебиваю. — Бачив би ти, як вона спілкувалася з Надійкою. Було відчуття, що в мене не дочка, а річ. Яку оцінюють. Коштує вона уваги чи ні, — не витримую, зриваючись. — Ти останні дні наче забув про наше існування. Щось трапилося?

— Ніко, — він підходить, притягуючи до себе, намагаюся відштовхнути Градова, але він і на міліметр не дає відсунутись, притискаючи до себе ще сильніше. Я просто починаю плакати, втикаючись носом у його груди. — Сталася робота, — втомлено видихає мені у волосся, розносячи мурашки моїм тілом. — Я хочу проводити з вами більше часу, але я повинен розібратися зі справами, що накопичилися. Вибач за маму…

— І ти мене вибач, — заспокоївшись, говорю. — Я розлютилася. Але постарайся знаходити час для нас із Надею. Добре?

— Добре, — підтягує пальцями моє підборіддя, нахиляється, накриваючи мої губи своїми. Підхоплює під стегна. Обплітаю його ногами. Поцілунки Градова стають жадібнішими, як і мої. За ці пару днів я встигла сильно скучити за ним. І зараз ми обидва заповнюємо цю тугу один за одним.