Мед для Ворона - Селена Рейні
– До речі, а по що ти йшла у магазин? – поцікався чоловік.
– Мені захотілося фруктового плову.
– Обожнюю фруктовий плов, – замріяно промовив Денис.
– Знаю, – розреготалася дівчина.
Ворон зі здивуванням подивився на неї.
– Я вже про це говорив?
– Ні. Але я знаю, що ти любиш фруктовий плов, бо я не люблю, – весело проказала.
Чоловік подивився на її усміхнене обличчя і сам заусміхався. Отже, у їхнього малюка вже проявляються його характер.
– Хочеш складу для тебе список своїх улюблених страв? – жартома запитав, відкриваючи для Софії двері в авто.
– Було б чудово, – відповіла. І продовжила, коли він зайняв водійське сидіння, – я весь ранок перебирала подумки свої улюблені страви й не могла знайти те, що мені примаскувало б. Тому, так, такий список був би доречним.
Дорогою Денис перелічував їжу, яка йому подобається. А Софія, прислуховуючись до своїх почуттів, повідомляла, що б з того з’їла. Оскільки Софія так і не купила потрібні продукти вранці, Ворон зупинився біля супермаркету. Дівчина пішла у магазин з ним, лише після того, як він пообіцяв не ходити м’ясним відділом. Вони купили все необхідне для солодкого плову, а ще для омлету з помідорами, сирної запіканки та салату з морепродуктів, – це було у списку улюблених страв чоловіка, – і відправилися до її дому.
Ворон зупинив авто біля воріт і поніс продукти на кухню.
– Дякую, що забрав мене з лікарні. І вибач, якщо відірвала від роботи…
– Все гаразд. Ти можеш звертатися до мене з будь-якого приводу.
– Добре, – вона вдячно усміхнулася.
Але чоловік не йшов. Щобільше, він почав витягувати з пакетів продукти й розставляти їх на кухні. Вона вражено спостерігала за ним, не в змозі промовити й слова.
– Мені потрібна каструля з товстим дном, – проказав, шарячи по її тумбочках.
– Навіщо?
– Для плову.
– Я сама приготую. А ти можеш їхати.
– Я не поїду. Тільки я знаю, який плов сподобається нашій дитині.
– Ну, гаразд, – невпевнено проказала, витягуючи посуд, – готуй. А щодо того, що казав лікар, це лише рекомендації. Я добре себе почуваю.
– І все ж я залишуся, – безкомпромісно заявив.
– До ночі? – невинно запитала.
– На кілька днів.
– Але…
– Ніяких «але». Лікар мав рацію. За тобою потрібно наглянути. А якщо ти знову втратиш свідомість і коли падатимеш, вдаришся чи зламаєш собі щось?
– Це мало ймовірно. Як тільки я заплющую очі, так притискаюся до чогось. Тож я не падаю, а максимум сповзаю.
– Це вагомий аргумент, – засміявся він. – Але все ж я залишуся. І ще, я можу взяти твій ноутбук? – кивнув на прилад, який лежав на столі. – Мені потрібно внести деякі корективи у свій розклад.
– Якщо у тебе будуть проблеми…
– Це лише корективи. Проблем не буде, – він підійшов ближче до Софії, однією рукою обійняв її та легко поцілував у чоло. – А тепер, гадаю, тобі варто відпочити. Подрімай, а я поки приготую плов. Гаразд?
Вона глибоко зітхнула в його обіймах і кивнула головою. Тоді, так і не піднімаючи до нього очей, розвернулася і пішла з кухні. Ворон же почав готувати. Він промив та порізав фрукти, протушкував їх з маслом кілька хвилин, додав рис та воду і залишив на малому вогні.
Він так любив цю страву, що кілька місяців солодкий плов пропонували в його ресторані. Але попиту не було, тож йому довелося прибрати його з меню. Спіймавши себе на думці, що востаннє варив плов ще років п’ять тому, він навіть усміхнувся.
Так-сяк прибравши за собою, Денис пішов перевірити, як там Софія. Він тихо прокрався у її спальню. Дівчина лежала на самому краю ліжка, притискаючись до стіни. Тепер він зрозумів, чому вона хоче замінити ліжко на вужче, – на цій моделі їй і справді доведеться дуже довго повзти до дитини у колисці.
Тихо зачинивши за собою двері, він повернувся на кухню. Сів за ноутбук, увійшов у додаток для планування і почав вносити зміни у своєму розкладі на найближчі дні. Як тільки він закінчив, засвітився його телефон.
– Слухаю, мамо.
– Я хотіла ще раз подякувати тобі за пропозицію відсвяткувати річницю нашого весілля у новому ресторані, – мовила мама, а десь зі сторони почувся сміх тата.
– Немає за що дякувати. Мені приємно, що свято пройде в мене.
– Там все так гарно. І такий простір. І персонал приємний.
– Та не тягни, а запитай відразу, – прокричав тато поряд.
– А ще я хвилююся за ту дівчину. Вагітну від тебе дівчину, – додала мама.
– З нею все гаразд, – заспокоїв батьків і коротко розповів, що трапилося.
Мама, довгих три хвилини мовчки вислуховувала його розповідь. А тоді випалила всі питання відразу:
– Хто вона? Як довго ви разом? Коли ти нас познайомиш?