Мед для Ворона - Селена Рейні
Перед сном Софія надто довго думала про Дениса. Мабуть, через те, він їй снився. Марилися його сильні руки, міцні обійми, гаряча шкіра. Дівчина просиналася повільно і неохоче. Але поступово сон уступав місце реальності, де з’являлися все нові й нові деталі.
Вона відчувала тяжку чоловічу руку на своїх грудях. Чула сопіння. Ловила спиною гучний стукіт його серця. А ще…
– Господи! Денисе, що ти робиш в моєму ліжку? – Софія спробувала встати, але чоловік лише міцніше притиснув її до себе.
– Я змерз вночі. А в тебе було так тепло, – сонно пробурмотів їй в потилицю.
Від цього на тілі дівчини виступили сироти.
– Мені час вставати, – пововтузилася в його обіймах.
– Ще надто рано.
– Але я не можу більше лежати.
– Чому?
– Бо ти…, бо ти…
Повторювала, не наважуючись довести речення до кінця?
– Бо я впираюся збудженим членом тобі в спину? – завершив за неї.
– Саме так, – відповіла.
– Так буває вранці. Якщо це тебе турбує, то не крутися і я зможу це контролювати.
Чудово! Він то контролювати своє збудження зможе. А що тепер їй робити зі своїм? Дівчина спробувала заспокоїтися. Марно. Подумки вона дякувала природі за те, що жіноче «Я тебе хочу» проявляється не так явно, як чоловіче.
Софія витерпіла ще п’ять хвилин. Але коли відчула, як член сіпається і збільшується, ще сильне притискаючись до її спини, то зірвалася з ліжка.
– Ти куди?
– Здається, у мене почали приступи ранкової нудоти, – на ходу вигадала.
– А може повернулися приступи скромності? – весело запитав.
Софія вирішила не відповідати. Сховалася у ванній і довго сиділа там. А коли вийшла, чоловік все ще лежав в її ліжку. Стараючись виглядати максимально байдужою, вона вибирала одяг на день.
– Сьогодні дощитиме. Краще зараз дістати обігрівач з горища, – проказала.
– Добре, – чоловік відкинув ковдру, спустив ноги й сів на край ліжка. Потягнувся. – Доставлення сніданків у моєму ресторані працює з сьомої ранку. Я замовлю для нас сніданок.
– Гаразд. А я поки зварю тобі каву, – проказала і вийшла з оберемком свого одягу з кімнати.
Одягалася Софія у ванній. І тільки вийшла звідти, повз неї прослизнув Денис. Голий!
Вона забігла на кухню і заметушилася біля плити. Коли він прийшов, на її велике полегшення, вже був одягнений. Чоловік сів за стіл і Софія поставила перед ним каву, а сама гріла руки об горнятко з чаєм.
– Мої батьки хочуть познайомитися з тобою.
Ну, ось, її знову нудить.
– Добре, – вона зробила ковток.
– Через тижнів два-три, я можу влаштувати вам зустріч?
– Так.
– А після цього прийду з візитом до твоїх батьків, – запропонував.
– О, це не обов’язково, – оживилася вона. Ворон нахмурився. – Тобто, мені спершу потрібно підготувати їх, розповісти про вагітність, а тоді вже знайомити з тобою.
– Що ж, це розумно.
Денис хотів ще щось додати, можливо запитати про орієнтовану дату знайомства, але йому подзвонив кур’єр. Він вийшов за їхнім сніданком.
Повернувся і так довго дивився на пакет, що Софія засумнівалася, що Ворон взагалі колись його відкриє. Коли нарешті розірвав упакування, дівчина розклала їжу по тарілках і нанизала на виделку кусок сирника. Але до рота його так і не поклала, бо задивилася на чоловіка.
Ворон крутив сирник по тарілці та роздивлявся з різних боків. Тоді перелічив кількість ягід, які додали до сніданку. Потикав зубчиками виделки по сирнику, перевіряючи його на пружність. А відкусивши, довго перекидав у роті. Щось занотував у телефоні.
– Надто солодкі, як на сніданок, – зробив висновок. – І розморожена чорниця сюди не підходить. Напишу, щоб замінили на свіжу полуницю чи лохину.
Софія дивилася на нього, як на божевільного.
Чоловік розрізав другий сирник і почав бурмотіти:
– Текстура якась надто дивна. А колір недостатньо жовтий. І ці грудочки…
– Це ж сир, – зауважила дівчина.
– Так…, але…, – кривився.
Здавалося, Денис от-от попросить у неї мікроскоп.
– Господи! Я тридцять років їм. А таке бачу вперше!
– Що? – не розчув чоловік.
Софія підійшла до холодильника, накидала у тарілку вчорашню гречку, залила її підливкою і поставила на дві хвилини у мікрохвильову піч. Денис, тим часом щось строчив у телефоні. А очуняв лише коли прозвучав сигнал про завершення розігрівання.
– Смачного, – промовила Софія підсовуючи до нього гречку з підливою.
– Я захопився? Вибач… Їжа з мого ресторану – це робота.
– Що ж, вважай, що сьогодні у тебе вихідний, – усміхнулася йому.