Мед для Ворона - Селена Рейні
– О, ти то по чужих кухнях пошастав. Може і про чужі ліжка мені розкажеш?
Софія випадково зачепила ложку для взуття і та з дзенькотом стукнулася об підлогу. А якби не це, то, цілком можливо, розвернулася і вийшла б з дому, так і не привітавшись з батьками.
– О, Софія, а ми й не чули, як ти увійшла до хати, – пробубніла їй мама.
– Заходь, сідай, – поплескав на дивані поряд з собою тато. – Послухай, які дурниці говорить твоя мати. Он, грушу надумала зрізати.
– Вона не родить!
– І що? Ті кущі, що в нас під вікнами теж не цвітуть. Я ж до них носа не пхаю.
– О, ті кущі, мабуть, єдине, до чого ти ще свого носа не пхав!
Батьки продовжували перекидатися докорами, а Софія все відкривала рот з наміром вигукнути «Я вагітна!». Але так і не знайшовши вільної секунди для цієї короткої фрази, стискала губи й заскреготала зубами.
І цим двом розлюченим фуріям, які прискають одне на одного вогняною отрутою вона сьогодні збиралася повідомити щасливу новину? Ні!
Дівчина знову повернулася до думки про те, що варто розповісти про свій цікавий стан батькам по окремості. Але кому сказати першому? Твердо вирішивши, що розповість тому, хто сьогодні припинить сварку, Софія почала чекати. Однак час ішов, а конфлікт все розгорявся. Дійшло до того, що тато пообіцяв розібрати літню кухню, а мама заявила, що ноги її більше не буде за гаражем.
Софію почало нудити. Через вагітність, чи через батьків, – вона не зрозуміла. Та й не мала наміру розбиратися. Потрібно було забиратися з цього дому. І то швидко.
Кілька разів вона робила спробу заговорити, – цього разу, щоб попрощатися, – але її не чули.
Під столом вона написала одне коротке «Рятуй!» Дані та увімкнула дзвінок на всю гучність. А вже через хвилину її телефон заволав на весь зал. Батьки відразу ж притихнули.
– Привіт, – проказала до Дани, яка стурбовано дивилася на неї з екрана.
– Ти де? Благаю, скажи, що біля комп’ютера чи ноутбука!
– На жаль, ні.
– Прислали макети перших костюмів. Потрібно, щоб ти оцінила їх.
– Зараз? – запитала.
– Вже! – театрально звела руки догори Дана. – Поки ще я можу вплинути на дизайнерів і попросити їх зробити якісь зміни.
– Добре. Я за годину буду вдома.
– Набереш мене, як будеш за комп’ютером, – і подруга відключилася.
– Мені потрібно іти, – винувато мовила Софія.
– Я тебе підвезу, – підвівся тато.
– Та не варто.
– Варто, – запевнила мама. – Он, бачиш, як там чекають на твою допомогу?! Ти ж в мене така талановита та розумна! А поки тато виганятиме машину, я тобі пирогів покладу. Лише вчора спекла. Той бовдур не їсть, бо бачте, йому несолодкі, – тихцем додала мама, коли тато вийшов за двері.
Софія лише кивнула.
Через кілька хвилин, з пакетом у руках, вона сіла в машину.
– Мама пирогів дала? – запитав батько. – Можеш викинути відразу. Мало того, що несолодкі, та ще й з вишнями. Знає ж, що таких не люблю. Все на зло мені робить.
Софія знову кивнула.
А сама роздумувала над тим, як би народити так, щоб батьки не дізналися. Ну, до шостого місяця живіт можна приховувати. Наступні три місяці провести у друзів. А після народження дитинки, зустрічатися з батьками, лише коли малюк буде з Вороном.
Звичайно, вона розповість батькам про те, що у них є онук чи онучка. Але згодом. Може, коли та дитина закінчить університет і матиме достатньо стабільну психіку, щоб протистояти їхнім постійним чварам? Так, років через двадцять?
Повернувшись додому, вона, лише скинувши куртку, відразу залізла під ковдру. І вже звідти подзвонила подрузі.
– Дякую, – промовила.
– Що, знову сварилися? – запитала Дана.
– Ага.
– Бідося! Але знай, ти можеш будь-коли телефонувати мені. Я витягну тебе від батьків. Ліна написала для мене та Уляни десяток фраз, після яких тобі потрібно буде терміново бігти працювати.
– Я не знала про це, – засміялася Софія. – Прочитаєш мені їх?
– Ні в якому разі! Це ж як подарунок на день народження. Почувши їх, ти повинна бути здивована!
– Я можу бути хорошою актрисою, – запевнила подругу.
– Ні, дорогенька. Брешеш ти поганенько.
«Але правду приховую добре», – сумно подумала Софія. Дана, Ліна та Уляна – були перші, з яким вона хотіла поділитися своєю таємницею. Але ж не може вона сказати їм раніше ніж батькам…
– Як справи з фільмом? – вирішила перевести тему.
І далі Дана почала розповідати про кіно, яке знімають за книгою Ліни.
Розмова з подругою тривала годину і дещо розігнала туман, в якому Софія приїхала від батьків. Тому дівчина вилізла з ліжка і навіть виконала кілька замовлень для дитячої книги.