Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон

В інспектора Бубланськи зробилося незадоволеним обличчя — почасти тому, що Екстрьом, звертаючись до нього, ужив його прізвисько, почасти тому, що його пропозиція прозвучала як наказ.

— Мудіґ, ти продовжиш пошуки адвоката Б’юрмана. Заглянь до його сусідів. Мені здається, що його теж потрібно швидше знайти.

— Добре.

— Треба пошукати, чи є якийсь зв’язок між Саландер і парою з Енскеда. Також потрібно знайти сліди Саландер в Енскеді в той час, коли сталося вбивство. Ти, Єркере, візьмеш її фотографії і розпитаєш сусідів. Зайди до них увечері. Прихопи з собою хлопців у формі.

Бубланськи замовк і почухав потилицю.

— Чорт забирай! Ще б трішки везіння, і, дивись, ми впораємося з цією справою за сьогоднішній вечір. Адже я думав, що вона затягнеться надовго.

— І ще одне! — додав Екстрьом. — Передбачається зустріч з представниками ЗМІ. Я призначив прес-конференцію на третю годину. Я проведу її як слід, якщо дістану на допомогу когось із представників прес-служби. Думаю, хтось із журналістів зателефонує і вам. Так-от: щодо Саландер і Б’юрмана постарайтеся якомога довше нічого не говорити!

Всі закивали на знак згоди.

Драґан Арманський збирався піти з роботи раніше. Сьогодні був уже Великий четвер, а вони з дружиною хотіли на всі свята поїхати до заміського будинку на Бліде. Він саме застебнув портфель і надягнув пальто, як раптом йому зателефонували знизу з вестибюлю і сказали, що до нього прийшов інспектор кримінального розшуку Ян Бубланськи. Арманський не був знайомий з інспектором Бубланськи, проте вже того, що до нього завітав представник поліції, було досить, щоб, зітхнувши, повернути пальто на вішак. Йому не хотілось нікого приймати, але фірма «Мілтон сек’юриті» не могла дозволити собі бути неввічливою з поліцією. Гостя він зустрів у коридорі біля ліфта.

— Дякую, що погодилися приділити мені час, — почав Бубланськи. — Мій шеф, прокурор Ріхард Екстрьом, переказував вам свої вітання.

Вони потисли одне одному руки.

— Екстрьом… Так, мені доводилося мати з ним справу кілька років тому. Хочете кави?

Взявши в кавовому автоматі два стаканчики, Арманський відчинив двері свого кабінету і посадив Бубланськи за столик перед вікном, біля якого стояли зручні крісла для відвідувачів.

— Арманський — це російське прізвище? — поцікавився Бубланськи. — У мене теж прізвище на — ськи.

— Мої предки родом з Вірменії. А ваші?

— З Польщі.

— Чим я можу стати у пригоді?

Бубланськи дістав блокнот і розгорнув на потрібній сторінці.

— Я працюю над розслідуванням убивства в Енскеді. Думаю, ви чули про це в ранкових новинах.

Арманський кивнув.

— Екстрьом говорив, що ви здатні тримати язика за зубами.

— З моєю роботою сваритися з поліцією ні до чого. Можу вас запевнити, що я вмію мовчати.

— Добре. Зараз ми розшукуємо людину, яка раніше у вас працювала. Це жінка, її звуть Лісбет Саландер. Ви знаєте її?

Арманський відчув, як у животі в нього немов заворушився важкий камінь, але він і бровою не повів.

— З якої причини ви розшукуєте фрекен Саландер?

— Скажімо так: у нас є причини вважати її причетною до цієї справи.

Камінь у животі Арманського виріс розміром і завдавав майже фізичного болю, але вираз його обличчя залишався непроникним. З першого дня знайомства з Лісбет його не покидало тривожне відчуття, що деякі особливості її вдачі неминуче приведуть цю дівчину до якої-небудь катастрофи, але він завжди подумки бачив її в ролі жертви, а не злочинниці.

— Тобто ви підозрюєте Лісбет Саландер у скоєнні подвійного вбивства в Енскеді. Я правильно зрозумів?

Зачекавши секунду, Бубланськи ствердно кивнув.

— Що ви можете розповісти про Саландер?

— А що ви хотіли б знати?

— По-перше, як нам її знайти?

— Вона живе на Лундаґатан. Щоб сказати точну адресу, мені потрібно подивитися записи. У мене є номер її мобільного телефону.

— Адресу ми знаємо. Номер мобільника — це цікаво.

Арманський відійшов до письмового столу, знайшов номер і продиктував його. Бубланськи записав.

— Вона у вас працює?

— Вона працює як індивідуальний підприємець. Іноді я доручав їй деякі справи, починаючи з дев’яносто восьмого року, востаннє це було років півтора тому.

— Яку саме роботу вона виконувала?

— Збирання відомостей.

Бубланськи підвів голову від блокнота і від несподіванки здійняв брови.

— Збирання відомостей, — повторив він здивовано.

— Якщо бути точнішим — вивчення особистих обставин.

— Хвилиночку… Про кого ми говоримо? — вів далі здивований Бубланськи. — Та Лісбет Саландер, яку ми розшукуємо, не змогла навіть отримати свідоцтва про закінчення школи і була визнана недієздатною.

— Тепер це вже не називається визнанням недієздатною, — терпляче поправив співрозмовника Арманський.

— Та начхати на те, як це називається! Дівчина, яку ми розшукуємо, згідно з документами, хвора на важкий психічний розлад і схильна до насильства. Крім того, у нас є документ від соціального відомства, в якому сказано, що наприкінці дев’яностих років вона займалася проституцією. В її паперах ніщо не вказує на те, що вона здатна виконувати кваліфіковану роботу.

— Одна річ папери, інша — людина.

— Ви хочете сказати, що вона здатна виконувати збирання відомостей про особисті обставини для агенції «Мілтон сек’юриті»?

— Не тільки здатна. Вона в цій галузі кого завгодно за пояс заткне.

Бубланськи поволі опустив ручку і насупив брови.

— З ваших слів можна подумати, що ви її поважаєте.

Арманський опустив очі, відчуваючи, що опинився на роздоріжжі. Він завжди знав, що коли-небудь Лісбет Саландер неодмінно у щось уклепається. Він абсолютно не міг уявити собі, яким чином вона могла виявитися замішаною в подвійному вбивстві в Енскеді (чи то як основний винуватець, чи то в якійсь іншій ролі), проте він не міг не визнати, що досить мало знає про її приватне життя. З чим же вона зв’язалася? Арманський пригадав її несподіваний візит і загадкову заяву, що в неї є гроші на життя і робота їй не потрібна.

Єдиним розумним рішенням у цей момент було відмежуватися від Лісбет Саландер, а головне, показати, що вона не має ніякого відношення до «Мілтон сек’юриті». Арманський мимоволі подумав, що не знає самотнішої людини, ніж Лісбет Саландер.

— Я поважаю її професійні здібності. Про них нічого не сказано в характеристиках і показаннях.

— Отже, вам відоме її минуле.

— Я знаю, що в неї є опікун і що в неї було важке дитинство.

— І ви все одно взяли її на роботу.

— Саме тому і взяв.

— Поясніть!

— Колишній її опікун, Хольгер Пальмґрен, був адвокатом старого Ю. Ф. Мілтона. Він піклувався про неї ще відтоді, коли вона була підлітком, і умовив мене взяти її на службу. Спочатку я доручив їй сортування пошти,