Дівчина, що гралася з вогнем - Стіг Ларсон
— Значить, ви поїхали до Енскеда по фотографії?
Мікаель кивнув.
— Ви не уявляєте собі, який міг бути мотив убивства Свенссона і Берґман?
Мікаель і Еріка перезирнулись, але промовчали.
— Ну то як?
— Ми, звичайно, обговорювали сьогодні це питання, але не прийшли до єдиної думки. Точніше, у нас немає впевненості. Тому нам не хотілося б говорити про припущення.
— Розповідайте!
Мікаель пояснив, про що йдеться в майбутній книзі Даґа Свенссона і що вони з Ерікою підозрюють можливий зв’язок убивства з її змістом. Бубланськи помовчав, перетравлюючи отриману інформацію.
— Значить, Свенссон збирався викрити поліцейських.
Розмова набувала дуже неприємного характеру. Бубланськи виразно уявив собі, в якому контексті по засобах масової інформації піде гуляти інформація про «поліцейський слід».
— Ні,— заперечив Мікаель. — Він збирався викрити злочинців, серед яких, можливо, є поліцейські. До речі, він також збирався згадати про кількох представників тієї професійної групи, до якої належу я, тобто про журналістів.
— І ви маєте намір зараз розголосити цю інформацію?
Мікаель поглянув на Еріку.
— Ні, — відповіла вона. — Сьогодні ми якраз займалися весь день тим, щоб замінити зміст чергового числа. Найпевніше, ми опублікуємо книгу Даґа Свенссона, але тільки якщо дізнаємося, що сталося. І за нинішніх обставин книгу доведеться значно переробити. Можу вас заспокоїти: ми не маємо наміру ускладнювати роботу слідства у справі про вбивство двох наших друзів.
— Мені потрібно подивитись робоче місце Даґа Свенссона, а позаяк це редакція журналу, то, можливо, знадобиться також провести обшук у приміщенні.
— Весь матеріал у настільному комп’ютері Даґа Свенссона.
— Зрозуміло, — кивнув Бубланськи.
— Я вже розбирав його письмовий стіл, — сказав Мікаель. — Я прибрав з його матеріалів деякі записи, в яких були вказані імена джерел, що побажали залишитися анонімними. Все решта у вашому розпорядженні. Я поклав на стіл записку, щоб там нічого не чіпали і не перекладали. Але проблема в тому, що до виходу з друку зміст книги Даґа Свенссона повинен зберігатися в таємниці. Тому нам би дуже не хотілося, щоб рукопис ходив по руках у поліції, тим паче що ми збираємося викрити кількох поліцейських.
«От чорт! — подумав Бубланськи. — І як же я раніше не здогадався послати сюди кого-небудь ще вранці». Проте він тільки кивнув і не став розвивати цієї теми.
— Гаразд. Є одна особа, яку ми хочемо допитати у зв’язку з убивством. У мене є підстави вважати, що ця особа вам знайома. Я хочу знати, що вам відомо про жінку на ім’я Лісбет Саландер.
Першої миті Мікаель Блумквіст від несподіванки став схожий на живий знак питання. Бубланськи відзначив, що Еріка Берґер кинула на нього пронизливий погляд.
— Я щось не розумію!
— Ви знайомі з Лісбет Саландер?
— Так, я знайомий з Лісбет Саландер.
— Що це за знайомство?
— А чому ви питаєте?
Бубланськи досадливо махнув рукою:
— Я вже сказав, що ми хочемо поставити їй деякі питання у зв’язку з убивством. То якого роду ваше знайомство?
— Але ж це… це цілковита бридня! Лісбет Саландер ніяк не пов’язана з Даґом Свенссоном і Міа Берґман.
— От ми й займемося тим, щоб спокійно і без поспіху з’ясувати цей факт, — терпляче відповів Бубланськи. — Але моє питання не скасовується: як ви познайомилися з Лісбет Саландер?
Мікаель почухав щетину на підборідді, протер очі, намагаючись зібратися з думками, і нарешті зустрівся поглядом з Бубланськи.
— Два роки тому я наймав Лісбет Саландер для збирання матеріалу щодо зовсім іншої справи.
— Що це за справа?
— Дуже шкодую, але це питання порушує конституційні гарантії, захист приватного життя і таке інше. Повірте мені на слово, це не мало ані найменшого стосунку до Даґа Свенссона і Міа Берґман. Це було зовсім інше розслідування, яке давно закінчене.
Бубланськи зважив почуте. Йому не подобалося, коли йому заявляли, що є таємниці, які не можна розкривати навіть у зв’язку з розслідуванням убивства, проте вирішив до певного часу не наполягати.
— Коли ви востаннє бачили Лісбет Саландер?
Мікаель помовчав, обдумуючи відповідь:
— Так от: востаннє я спілкувався з Лісбет Саландер восени позаминулого року. Того року до Різдва всі наші справи були закінчені, і після цього вона зникла з міста. Понад рік я її ніде не бачив, і так було до минулого тижня.
Еріка Берґер звела брови, і Бубланськи зробив висновок, що для неї це новина.
— Розкажіть, як ви зустрілися.
Набравши в груди побільше повітря, Мікаель коротко описав те, що відбулося біля її будинку на Лундаґатан. Бубланськи слухав його з усе зростаючим здивуванням, намагаючись зрозуміти, правда це чи Мікаель усе вигадав.
— То ви з нею не розмовляли?
— Ні, вона сховалася за будинками у верхньому кінці Лундаґатан. Я прочекав досить довго, але вона більше не з’являлася. Я написав їй листа і попросив, щоб вона дала про себе знати.
— І вам нічого не відомо ні про які зв’язки між нею і парою з Енскеда?
— Ні.
— Гаразд. Ви можете описати чоловіка, який, за вашими словами, напав на неї?
— Навряд чи. Він відразу накинувся на неї, вона захищалася, потім утекла. Я бачив його приблизно на відстані сорока або сорока п’яти метрів. Діло було вночі, на вулиці було темно.
— Ви були п’яні?
— Я був трохи напідпитку, але не п’яний як чіп. Це був блондин з волоссям, зібраним у кінський хвіст, з товстим пивним животом, одягнений у коротку, до пояса, куртку. Піднімаючись сходами на Лундаґатан, я бачив його тільки зі спини, але потім він обернувся, щоб ударити мене. Мені здається, у нього було худе обличчя і світлі, близько посаджені очі.
— Чому ти не розповідав про це раніше? — втрутилась Еріка Берґер.
Мікаель Блумквіст знизав плечима:
— Спочатку завадили свята, і ти поїхала до Ґетеборга брати участь у цих клятих дебатах. У понеділок тебе не було, а у вівторок ми тільки мигцем бачились. І ця подія якось відійшла на задній план.
— Але після того, що сталося в Енскеді… Ви нічого не сказали про це в поліції, — уточнив Бубланськи.
— А з якої речі мені було говорити про це в поліції? З таким же успіхом я міг би розповісти про те, що зловив на місці злочину злодюжку, який місяць тому спробував обікрасти мене в метро на
