Де поховані мрії? - KoХанна

Хоч зайвий день: 

І скисле молоко 

Його не пити треба, 

Тільки виливати. 

Якщо не хочеш, звісно, щоб живіт звело.

***

Так дійсно треба?

Мої очі дивляться в небо; 

Тільки пальці по чорним та білим. 

Десь самотньо лунає: "так треба". 

І стає все мені зрозумілим.  

Я натиснула "ля" у октаві... 

Не важливо в якій, не важливо. 

Моє серце, здавалось, із сталі. 

Але маю за спиною крила.  

За вікном прокидається ранок. 

Я затримаю кисень в легенях, 

І ось так. Тільки мить. На останок. 

Домалюю портрет твій на стелях.

***

Куди веде твій шлях?

Зірки в небі мерехтіння 

Промінь мрії на зорі. 

Розкажи, чому так дивно... 

Хтось живе ось там, вгорі?  

Хтось дивується, що знизу, 

Там стоять оті дурні? 

Що живуть від нас поблизу, 

Але як на полотні.  

Небо - море, тільки зверху, 

Море - всесвіт, тільки тут. 

Поясніть, чому так легко 

В зорях бачити маршрут?

***

Позаду крила чи вила?

Пообіцяй мені, що знайдеш в собі сили 

Прожити це життя, як ти хотів. 

Прожити так, немов позаду крила, 

А під ногами декілька чортів.  

Пообіцяй мені, що впавши на коліна, 

Ти знайдеш в собі сили знов піти. 

Тоді, коли душа твоя - руїна, 

Тоді, коли боїшся висоти.  

Пообіцяй мені, що завжди в твоїх скронях

Кохання буде жити. Обіцяй. 

Вся пам'ять міститься в твоїх-моїх долонях. 

Лише прошу: "дарма часу не гай"

***

Яку вагу мають твої думки?

Думки - це промінь, де надія 

Думки - це цвинтар, де печаль 

Думки - це місце, де є мрія, 

Це пекло, де суцільний жаль  

Думки - це темрява в вікні, 

Думки - це дрова у багатті 

Вони веселі і сумні 

Думки це світло у кімнаті  

Коли надворі грім гримить 

І ночі в темряві безодні, 

Коли в душі любов тремтить 

Коли ще "вчора" - вже "сьогодні"  

Думки приходять повсякчас 

І закликають нас до дії. 

Думки говорять, що вже час 

Виконувати свої мрії

***

Хто твоє натхнення?

Ти моє натхнення, радість і кохання. 

Твої очі сяють в темряві зими. 

Ти моя надія і моє бажання. 

Очі не заплющуй. 

Ні. Молю. Не спи. 

Зорі стали нижче, я до них тягнуся, 

І вхопившись міцно, я одну вкраду. 

Притулюсь до тебе, ніжно пригорнуся, 

Очі я заплющу, але ні, не сплю. 

Моє серце лине , не до когось в світі, 

А до тебе , любий, я тебе.... 

ти знаєш. 

І в цих різних барвах, в їх різноманітті, 

Я тебе спитаю: ти мене кохаєш? 

Я тебе... 

ти знаєш. Як ніколи в світі... 

Як нікого, зовсім...ні, я ще не сплю. 

Я милуюсь зорями, цієї миті,

 І мовчу словами: що тебе люблю.

***

І навіщо це все було?

А світ цей без тебе такий недолугий

 Він чорний, як душі триклятих богів. 

Не може вродити. Лиш вічні потуги 

Того, що застрягне між наших могил.  

Натхнення протухло від літньої спеки 

І муза втопилась в тягучій смолі.