Не гальмуючи. В полюванні на тебе - Єва Райн
Доки Рік міняв колесо, Ніка слідкувала за його виваженими, завченими рухами.
– Часто доводиться міняти колеса? – не стрималась від запитання.
– Часто доводиться зупинятись в таких місцях? – відповів питанням на питання.
– Вперше. – чесно зізналась Ніка, якимось шостим чуттям зрозумівши, що з цим хлопцем варто бути відвертою.
– Яким вітром? – оцінивши її чесність, привітно усміхнувся Рік.
– Робота. – ще одна повністю правдива відповідь.
– Відрядження?
– Майже. – а тут вже відповідати не хотілось. І дуже вчасно ще два мотоцикли виїхали з-за пагорба і за хвилину припаркувались поряд з ними.
З першого, з малюнком оголеної жінки на баку, зіскочив молодий худорлявий хлопчина. “Грім” – прочитала на його нашивці Ніка.
Водій другого виставив підніжку мотоцикла і зняв шолом. Чорний величезний хромований байк здався знайомим Ніці.
– Приїхала вибачитись, Мишко? – усміхнувся його водій, і Ніка згадала, де саме вже зустрічала його.
– А треба? – змахнула пасма волосся, що вітер так невчасно кинув в обличчя.
– Ні. Але я б прийняв вибачення у вигляді чашечки кави.
– Он як? Тоді ти теж має попросити пробачення за порушення швидкісного режиму в місті.
Хлопець зліз з мотоцикла і поправив неслухняні пасма темного довгого волосся. Він виявився значно вищим, ніж уявила собі Ніка під час першої зустрічі. Незнайомець (чи вже знайомець?) не був красенем з ідеальними рисами обличчя, але щось в ньому було таке містично-привабливе, що змушувало щомиті зупиняти погляд на обличчі, темних, таємничих очах, чутливих губах…
Ніка не відразу зрозуміла, що надто довго дивиться на нього. І тільки хотіла щось сказати, як рука хлопця лягла на її. Друга при цьому в нього була в мотоперчатці. Значить, з цієї завчасно зняв?
Від доторку враз стало надто гаряче. Наче на вулиці плюс 30, а не похмуро, прохолодно й дощово.
– Вибач. – просто, звично, але здається щиро сказав, дивлячись просто в очі. Від дотику і струму, що пробіг по всьому тілу й так було не по собі, а цей погляд остаточно поселив в серці й думках якесь дивне тепло і тривогу.
– Ви що, знайомі? – Рік нарешті закінчив роботу й задоволено оцінював результат своєї праці.
– Зустрічались колись на дорозі. Як і всі ми… – загадково відповів. – Я – Ед! – це вже звернувся до Ніки.
– Ніка! – відповіла. – З мене кава і вибачення. Ввечері в барі. – нервово висмикнула руку з лапищі Еда. – Дуже вдячна! – це вже до Ріка звернулась, навмисно намагаючись переключити свою увагу на нього. – Я можу якось…
– Припини! За таке не дякують, це дорога. Майже. Авто тут лишиш?
– Так!
Перші краплини дощу впали на асфальт, і Ніка першою вирушила до входу в бар. Якось не в своїй тарілці вона почувалась поруч з цим Едом…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно