Оманливе кохання - Ангеліна Кріхелі

Сердито приборкала себе, в черговий раз усвідомивши, з яким захопленням розглядаєрельєфну спину Олександра (біля мангала було жарко, і він зняв сорочку, обв’язавши її навколо талії). Струснувши головою, наче позбувшисьчогось важкого, повністю поринула в добре знайомий світ цифр. Потрібно було знайти невідповідність. Саша пояснив: у ці декілька сторінок упиралася вся справа, яка або розвалиться в суді, або побудується на фактах махінацій.

Невідповідність Варя знайшла. Захопившись улюбленою справою, вона навіть не помітила, що тепер він розглядав її. З ніжністю та любов’ю, на які тільки здатна душа, сповнена почуттів.

Жінка радісно потерла руки, відкидаючи убікплед. Як же спритно і вміло сховали кому! Їй довелося перечитувати та перераховувати кілька разів, щоб знайти невідповідність.

– Є, Сашко! Я знайшла! – вигукнула вона.

Він здригнувся від несподіванки й одразу попрямував до неї.

– А тепер розкажи мені, необізнаному, тільки простою мовою, що саме тут не так, – діловий тон і зосереджений вираз обличчя знову перетворили його.

Зараз Варя бачила не закоханого молодика, а серйозного зрілого чоловіка.

Вислухавши її трохи плутані пояснення, він задумливо кивнув. Ще раз самостійно переглянув папери. Дуже стримано подякував і прибрав їх у чорний шкіряний портфель, кинувши його на сидіння водія.

Олександр повернувся до мангала і почав розкладати м’ясо по тарілках.

– Може, розповіси мені, що це було, – обережно поцікавилася Варвара, підходячи ближче.

Їй чомусь здавалося, що ці папери брудні, з ними пов’язано щось неприємне. І це ірраціональне побоювання вона ніяк не могла пояснити. Але дужене хотілося, щоб Сашко опинився у небезпеці, мав до цього відношення. Про це вона і сказала, не зумівши змовчати.

Втім, було інше відчуття. Що для нього це аж ніяк не вперше і він куди небезпечніший, ніж хоче здаватися.

Здригнувшись від раптового пориву вітру та страху, судорожно обхопила себе руками за плечі.

– Злякалася? – розвеселився Сашко, знову одягаючи сорочку і не застібаючи її. – Іди сюди, не бійся.

Він притяг її до себе спиною, обійняв однією рукою за талію, а іншою рукою продовжував розкладати м’ясо.

– Це справді дуже серйозні люди. Я навіть сказав би – солідні, – спокійно пояснив він. – І я не хотів би втручатися, але вони звернулися саме до моєї контори. Не хочу здатися нескромним, але впевних колах усі знають, що в найскладніших справах потрібен не просто адвокат, а найкращий адвокат. Якщо я відмовлю їм... – він задумливо покрутив у руках уже спорожнілий шампур.

Варя, все ще не впізнаючи себе, ніжилася в його міцних обіймах, вперше відчувши надійний захист і опору, наче в теплому коконі, у якому хотілося розтанути.

– А якщо не відмовлю...

Здається, його діалог перейшов у внутрішню суперечку, де будь-який з варіантів рішення був патовим.

– Який варіант безпечніший для тебе? – тихо запитала Варя, зафіксувавши абсолютно егоїстичне небажання втрачати ці нові відчуття, тісно пов’язані з ним.

Сашко тихо розсміявся, спокійно відклав шампур убік і, повернувши її до себе обличчям, ніжно та чуттєво поцілував. Некваплива власницька ласка викликала в ній такий шквал емоцій, що вона ледь не задихнулася від лави пристрастей, що закипіли в ній. Так он воно що! Адже вона ніколи не вірила, що так буває.

Відірвавшись ненадовго від до болю бажаних губ, Саша чесно зізнався:

– Я й сам не думав, що таке буває… Це як хвиля. До шуму у вухах, до зубовного скреготу. Просто накриває – і все. Хочу бути з тобою. Хочу бути в тобі. І нічого не можу з собою зробити...

Від почутого Варя затремтіла всім тілом, щільніше притискаючись до нього, виразно відчуваючи підтвердження його слів.

Їй завжди здавалося, що подружній обов’язок – це необхідна частина сімейного життя. Щоб дружба та повага не розпадалися. Але тепер... Вона сама потяглася до нього за новою порцією поцілунків.

Але Саша лише ніжно обійняв, поволі гладячи її пишне волосся. Варя навіть злякалася, що так погано цілується і йому не сподобалося.

– М’ясо охолоне. Я що, даремно старався? – жартівливо присоромив він не відриваючись. – А про папери не хвилюйся, я розберуся. Не вперше.

Варвара слухняно кивнула, обвиваючи руками його талію. Шалено хотілося в цю секунду стати частиною його самого. Раз і назавжди.

Злякавшись своїх бажань, жінка м’яко відсторонилася і зловила на собі його ніжний погляд, що, як тепла хвиля, огорнув усе її тіло.

– Я люблю тебе, Варю, – просто констатував він, легко цілуючи її в чоло і знову притискаючи до себе, щоб вона в жодному разі не зіпсувала цюмить черговими сумнівами.