Оманливе кохання - Ангеліна Кріхелі

Олександр впевнено вів автомобіль, притримуючи кермо однією рукою.

– Я так погано виглядаю? – стрепенулась Варя.

– Вибач, мені треба відповісти на цей дзвінок, –сказав він, враз ставши серйозним.

Варя тільки зараз помітила не менш масивний, ніж усе в цій машині, вбудований дисплей, на якому в беззвучному режимі світився дзвінок з іноземним кодом.

– Ja, ich höre zu. Nein, diese Unterlagen brauchteich schon gestern. Bis morgen kann ich nicht warten, sonst geht die Bestellung an meiner Nase vorbei. Beeilen Sie sich bitte (Так, я слухаю. Ні, ці документи потрібні мені були ще вчора. До завтра це чекати не може, інакше замовлення піде з-під носа. Поспішайте).

Відключивши дзвінок, Сашко задумливо глянув на дорогу.

– Все в порядку? – стурбовано уточнила Варя.

– Схоже, відпочинок вийде не таким безхмарним, як хотілося б. І мені буде потрібна твоя допомога.

– Допомога? – безглуздо повторила вона.

– Так. Потрібно подивитися одні документи та знайти у них помилку.

– Я не розумію… – розгублено пролепетала Варвара.

– Ти – найкращий із відомих мені фінансистів, – спокійно пояснив Сашко, з’їжджаючи на путівець.

За цей час вони встигли виїхати хоч і недалеко, але все ж таки за межі міста.

– Хто ти? – майже злякано спитала Варя. – І чому знаєш про мене так багато, а я про тебе нічого?

– Немає ніякого секрету, – знизав він плечима, паркуючись перед невеликим, але досить добротним і затишним будиночком, оточеним фруктовими деревами.

Чоловік повернувся до неї обличчям, як і раніше, тримаючи одну руку на кермі.

– Ти просто забула. А я запам’ятав. На останньому курсі університету наша кураторказапрошувала багато цікавих особистостей та представників різних професій, влаштовувала нам квести, давала заплутані сюжети і мудро споглядала, як ми виплутаємося самостійно з ретельно розставлених пасток з нібито очевидними рішеннями.

– Все одно не зрозуміла, – буркнула Варя.

– Ти приходила до нас на юрфак. Успішний фінансист. Майже геніальний. Я був вражений. Хотів ще тоді познайомитись, але вчасно помітив у тебе на пальці обручку.

– Припустимо, – кивнула вона погоджуючись. –Але як знайшов тепер?

– Не повіриш, – раптом розвеселився Сашко, – але це випадковість. Щаслива випадковість. Після навчання я втік від своєї родини до Німеччини на практику. Там зачепився, відкрив свою фірму. Хотілося не залежати від рідні. Але душа хворіла. Хотілося додому. Вирішив влаштувати собі відпочинок. Приїжджаю. І раптом на паркуванні супермаркету в перший же день зустрічаю тебе. Без помічника. Без обручки. Без сил і настрою.

Він обдарував жінку глибоким поглядом, що проникає прямо в душу. Як у його молодій свідомості вмістилося стільки спостережливості та навіть мудрості?

– Тож тобі просто потрібна моя допомога з документами? – з полегшенням і одночасно з прикрістю видихнула Варя, осяяна догадкою.

Сашко відкрито і весело розсміявся:

– Ні, Варю. Я серйозно збираюся на тобі одружитися. Раджу просто змиритися з цією думкою та прийняти як даність.

Її заплеснула хвиля обурення. Накотило почуття безпорадності. В пам’яті спливла інша ситуація, де за неї намагалися ухвалити рішення, і аж ніяк не на її користь. Але то була махина державного апарату, яка позбавила випускницю дитбудинку можливостірозраховувати на свій куток. Тут зовсім інше. Вона може і буде боротися за своє право вибору.

– Це ж смішно, – пирхнула Варя. – Ти бачив мене двічі в житті. Вирішив, що знаєш про мене все і можеш розпоряджатися моїм життям? Що за маячня!

– Варю, – тільки й сказав він, похитавши головою.

І те, як він вимовив лише ім’я, замінило собою всі ласкаві слова, якими інші намагалися передати свої почуття до неї.

– Все не так, Варонько. Але зараз мені дійсно потрібна твоя допомога.

Варвара задумливо глянула на нього і відповіла:

– Що ж, тоді спершу розберемося зі справами, а потім поговоримо.

Вона рішуче відчинила двері автомобіля і з несподіваним для себе задоволенням ступила на вологу траву перед будинком.