Звичайна вдячність - Вільям Кент Крюгер

— Френку, мені дуже шкода. Я обіцяю, ми знайдемо того виродка, що її вбив.

— Що ти хочеш цим сказати? Я думав, вона сама втопилася, — з-за прилавка запитав Голдерсон, який з появою сержанта знову підійшов до Корнелії.

— Згідно з попереднім висновком коронера, це не зовсім так, — відповів Доул, умощуючись поруч із Гасом.

— Не зараз, — відрізав Гас і кивнув у мій бік.

— Я хочу знати, — сказав я.

— Я іншої думки, — відповів Гас.

— Гадаю, що хлопець має право знати, — відповів Доул.

— Але не від тебе, — зауважив Гас.

— Дідько, рано чи пізно він дізнається.

— Розкажіть, — мовив я.

Доул не зважав на розгніваний вираз Гасового обличчя:

— Коронер каже, що твоя сестра втопилася, але вбила її не річка. Він уважає, що її вдарили по голові, Аріель втратила свідомість, а потім її тіло вкинули у воду. Він хоче долучити до справи досвідченого експерта з Манкейто для повторної аутопсії тіла.

«Ні, Господи, будь ласка, тільки не це», — крутилося в моїй голові.

— Є припущення? — запитав власник крамниці.

— Я більш ніж певен, що це був Редстоун, — відповів Доул. — У нього знайшли кулон.

Мене знесло хвилею провини, яка раптово накотила. Запаморочилось у голові: «Боже, Боже, — вирували думки. — Я відпустив його».

Я не міг більше витерпіти своєї провини, чіплявся за останню соломинку стьмянілих почуттів до Воррена. Адже завжди вважав, що він не такий, як базікає решта люду.

— Він казав мені, що знайшов кулон, — заперечив я.

— І ти йому повірив? Індіанцеві? — Доул дивився на мене, як на бовдура.

Його зацікавленість справою була викликана насамперед професійним інтересом. Як йому зрозуміти мої власні почуття до Воррена Редстоуна? Я продовжував відчайдушно запинатися:

— Нащо йому вбивати Аріель? Він же навіть не знав її.

— Упевнений, аутопсія дасть відповідь на це питання, — дещо загадково відповів сержант. Він подивився на Гаса так, ніби щось знав.

— Він цього не робив, — моя дитяча свідомість наполягала на своєму.

Аби не здаватися ще більшим дурнем у власних та їхніх очах, а може, щоб хоч якось мене розраяти, Доул розповів подробиці, які може виявити аутопсія.

— А якщо з’ясується, що це не Редстоун? — запитав Гас.

— Тоді Інґдал, — повів плечима Доул.

Почувши це, я відчув неймовірне полегшення. Такий варіант мені подобався більше.

— Та дівчина, з якою був Морріс, — лярва, — прошипів я. — Упевнений, вона збрехала про події тієї ночі.

— Лярва? — Доула потішили мої слова. Він вискалився і зауважив: — Коли шериф їх знайде, я сам подбаю, щоб йому про це повідомили, Френкі.

— Їх знайдуть? — здивувався Голдерсон.

— Їх зараз розшукують, — розповів Доул. — Обоє зникли.

— Але це ще нічого не означає, — зауважив Голдерсон.

— Можливо, але це свідчить не на їхню користь, — Доул поглянув на мене. — Твоєму батькові все це відомо, шериф із ним говорив. Гас також знає.

Я подивився на Гаса: його вираз обличчя підтверджував сержантові слова. Я зліз зі стільця і вийшов з крамнички. Гас пішов слідом.

— Френку, зачекай.

— Я піду додому пішки, — кинув йому через плече, не спиняючи ходи.

Він наздогнав мене:

— А що я мав зробити? Батько попросив мене нічого не розповідати.

— Ти міг мені сказати.

— Я не хотів завдавати ще болісніших ран.

Ми пройшли повз перукарню; крізь відчинені двері долинала трансляція бейсбольного матчу.

— Рано чи пізно ми все одно дізналися б.

— Можливо, пізніше було б краще, Френку. Тобі й так перепала левова пайка кепських новин.

Я не міг погодитися з Гасом. Як би не боліло, а хотілося знати правду. Лютився на батька через те, що він приховував її від нас.

— Він повинен був це мені