Код да Вінчі - Ден Браун

Ленґдон здивовано витріщився на банкіра.

— Навіщо ви це робите?

— А ви як думаєте? — роздратовано кинув Берне. Тепер в його голосі сильніше чувся французький акцент. — Я захищаю майно свого клієнта.

— Тепер ми ваші клієнти, — сказала Софі.

Обличчя Берне наче скам’яніло — дивне перетворення.

— Мадемуазель Неве, я не знаю, як саме ви роздобули цей ключ і номер рахунку, але цілком очевидно, що це ви зробили не чесним шляхом. Якби я знав раніше про всі ваші злочини, то нізащо не допоміг би вам вийти з банку.

— Я вже вам сказала, — мовила Софі, — ми не причетні до смерті мого діда!

Берне подивився на Ленґдона.

— А от по радіо сказали, що вас звинувачують у вбивстві не тільки Жака Соньєра, а й трьох інших чоловіків.

— Що?! — Ленґдон аж підскочив. Убили ще трьох чоловіків? Те, що вбивств було рівно три, вразило його більше, аніж те, що він головний підозрюваний. Троє сенешалів? Погляд Ленґдона впав на скриньку трояндового дерева. Якщо сенешалів убито, то Соньєр не мав виходу. Він мусив передати комусь наріжний камінь.

— Поліція все з’ясує, коли я вас здам, — сказав Берне. — Я вже й так занадто вплутав свій банк у це.

Софі подивилася на Берне з люттю.

— Щось не схоже, щоб ви збиралися здавати нас поліції! Тоді б ви відвезли нас назад до банку, а не тримали б тут під дулом.

— Ваш дід найняв мене з однією метою — щоб я тримав його майно в безпеці й подалі від сторонніх очей. Що б не було в цій скриньці, я не збираюся допустити, щоб вона стала доказом у поліцейському розслідуванні. Месьє Ленґдон, дайте мені скриньку.

Софі заперечливо похитала головою.

— Не слухай його.

Гримнув постріл, куля вцілила в стіну над головою Ленґдона. Фургон затрясся, об підлогу брязнула порожня гільза.

Чорт! Ленґдон завмер.

— Месьє Ленґдон, візьміть скриньку. — Зараз Берне говорив упевненіше.

Ленґдон підняв скриньку.

— А тепер дайте її мені. — Берне знову навів пістолет. Тепер він стояв одразу за заднім бампером, і його рука з пістолетом сягала аж усередину фургона.

Зі скринькою в руках Ленґдон рушив до відчинених дверей.

«Я мушу щось зробити! Не можу ж я отак узяти й віддати наріжний камінь!» Наблизившись до дверей, Ленґдон збагнув, що стоїть набагато вище від Берне, і гарячковито метикував, як скористатися цією перевагою. Пістолет Берне був приблизно на рівні його колін. «Може, спробувати вибити його ногою?» Але Берне, мабуть, відчув небезпеку і відступив на кілька кроків. Тепер він був недосяжний.

— Поставте скриньку біля дверей.

Почуваючись у безвиході, Ленґдон став навколішки і поставив цінну ношу на край фургона, просто перед відчиненими дверима.

— Тепер устаньте.

Ленґдон почав було вставати, але затримався, помітивши на підлозі біля акуратного порога фургона маленьку гільзу від кулі.

— Встаньте й відійдіть від скриньки.

Ленґдон затримався ще на якусь мить, розглядаючи металевий поріг. Тоді підвівся. А перед тим непомітно перекинув гідьзу через край фургона на вузеньку планку, що на неї заходили двері, Тоді випростався й відступив назад.

— Підійдіть до задньої стіни й поверніться до неї обличчям.

Ленґдон скорився.

Берне відчував, як шалено калатає в нього серце. Тримаючи пістолет у правій руці, лівою він потягнувся до скриньки, Виявилося, що вона надто важка. Потрібні обидві руки. Він знову подивився на своїх заручників і оцінив ризик. Обоє стояли за добрих п’ятнадцять футів від нього, всередині фургона, обличчям до стіни. Берне зважився. Він швидко поклав пістолет на бампер, узяв двома руками скриньку, поставив на землю й одразу знову схопив пістолет. Жоден із заручників ані поворухнувся.

Чудово. Тепер залишалося тільки зачинити й замкнути двері. Залишивши скриньку стояти на землі, він заходився зачиняти важкі металеві двері. Упоравшись, вхопився за єдиний засув і потягнув його ліворуч. Той проповз кілька дюймів і раптом застряг — він був не на одному рівні з отвором. Що таке? Берне потягнув іще раз, але засув не замикався. У механізмі щось розладналось. Двері зачинені не до кінця! Намагаючись не піддатися паніці, Берне всім тілом наліг на двері, але ті не зрушили з місця. Щось їм заважає! Берне повернувся боком, збираючись тепер навалитися плечем, але раптом двері різко відчинилися, і Берне дістав сильний удар в обличчя. Із розбитим носом він упав горілиць на землю. Пістолет випав у нього з руки. Він схопився за обличчя і відчув, як по пальцях струменить тепла кров.

Роберт Ленґдон скочив на землю десь поряд. Берне спробував було підвестися, але нічого не бачив. Перед очима все злилося, і він знову впав на спину. Софі Неве щось кричала. За кілька секунд Берне відчув, що його накрила хмара пилу і вихлопних газів. Почувся скрип гравію під колесами, а коли він підвівся, то побачив лише, як фургон не вписався в поворот. Передній бампер з тріском врізався в дерево. Двигун заревів, і дерево зігнулося. Нарешті бампер не витримав і розламався навпіл. Броньовик пошкутильгав геть, волочачи передній бампер. Коли він доїхав до асфальтованої дороги, нічне небо освітив сніп іскор, і фургон швидко зник з очей.

Берне подивився на те місце, де щойно стояв фургон. Навіть у тьмяному світлі місяця було видно, що на землі нічого немає.

Скринька зникла.

Фіат, що виїхав із замку Ґандольфо, спускався звивистою дорогою з Албан-хіллз у долину. Єпископ Арінґароса сидів ззаду й