Українська література » » За браком доказів - Кріс Тведт

За браком доказів - Кріс Тведт

---
Читаємо онлайн За браком доказів - Кріс Тведт
щось зачепитися. Нарешті зупинилася біля вікна й задивилася надвір; стояла, обхопивши себе руками, наче мерзла.

— Багато років я думала, що все залишилося у минулому, — озвалася вона. Але ніщо на світі не зникає, як гадаєте?


Я теж встав з фотеля, став поруч з Сіґне. Надворі вечоріло. Оторочені золотом хмари віддзеркалювалися від поверхні озера внизу. На пагорби, ліс і луги сходила темрява.

— Звідси видно Саннторв? — запитав за якийсь час.

— Ні, хутір у видолинку, але в ясні зимові дні над гребенем горба видно дим з їхнього комина. Щоразу, дивлячись на дим, я молилася Богові, щоб той хутір згорів дотла.

Розділ 54

Ніщо я так не терплю у своїй роботі, як досудові переговори з клієнтами. Чимало моїх колег схильні використовувати їх, щоб справити враження на своїх підзахисних. Тому-то я й віддаю перевагу кримінальним справам, а не цивільним. Я полегшено зітхнув, опинившись на свіжому повітрі після трьох годин переливання з пустого в порожнє, хоча все можна було узгодити всього лиш за третину витраченого часу.

Перед будівлею суду клієнт потиснув мені руку, і ми розійшлися у своїх справах. Я бачив, що він не надто задоволений результатом, але вже як є. Якщо всі сторони переговорів розходяться з квасними мінами — це незаперечний знак, що компромісу таки досягнуто.

Я примружився до сонця, втішно констатував, що сьогодні маємо ще один погожий весняний день, вийняв мобільний і ввімкнув звук. Три пропущені виклики, як і варто було сподіватися. Я перевірив, хто дзвонив, і стрепенувся, побачивши ім’я Сюнне.

— Привіт! — сказав я, коли вона підняла слухавку після другого гудка. — Це — я. Бачу, ти телефонувала… Я сидів на погоджувальній нараді.

— Добре тобі! Сама лише думка про наради вводить мене в тугу за роботою.

— Охоче вірю. Коли тебе чекати в конторі?

— Завтра.

— Справді? — ледь не скрикнув я від радості. — Ти вже в Берґені?

— Прилечу ввечері. Мені вже час вирушати, якщо хочу встигнути на літак.

— Коли сідає літак?

— О сьомій.

— Я заберу тебе з Фресланна, — піддавшись раптовому імпульсу, запропонував я.

— Не обов’язково, Мікаелю…

Але з її голосу я почув, що вона зовсім не проти.


Я стояв на автостоянці перед залом прильотів, опершись на капот авта. Упізнав Сюнне здалеку. У її ході вгадувалась якась невимушена елегантність. Ніби вона володіє усім світом.

— Радий тебе бачити! — сказав я, і, справді, був радий. — Усе добре?

Сюнне підставила мені щоку для поцілунку, усміхнулася за великим скельцями сонячних окулярів.

— Все чудово!

Червоне сонце низько висіло над Сотрою. Сюнне опустила вікно. Вітер, вриваючись в авто, тріпотів її волоссям. Аж перед в’їздом у Кнаппе-тунель вона зачинила вікно, у салоні стало тихіше, і можна було поговорити.

— Усе встигла, що запланувала? — запитав я.

— Прибрала, помила й підготувала до продажу.

— Речі куди поділа?

— Більшість викинула. Дещо продала на інтернет-барахолці.

— І нічого не залишила собі?

— Чому питаєш? Боїшся, що я зітру всі спомини про маму, а потім буду каятися?

— Ну, щось таке… — визнав я.

— Залишила фотографії, кілька картин, декоративних дрібничок, які пам’ятаю з дитинства, частину книжок, приватні листи й документи. Усе спакувала в картонні коробки і відіслала до Берґена. Тепер задоволений?

Я мовчки всміхнувся.

— А в тебе як справи? Був у батька, як мені обіцяв?

— Був… Оце заїжджав у пансіонат дорогою на летовище.

— А я сумнівалася… Як він почувається?

— Цілком добре.

Це була брехня. У пансіонаті батька цілодобово оточують люди, але ніхто з них нічого не знає про нього і його життя, ніхто з них не зміг би допомогти йому не розгубити окрушин пам’яті, які ще залишилися. Я виразно побачив його самотність. І саме батькова самотність стримує мене від відвідин.


Я зупинився перед багатоповерхівкою, де мешкала Сюнне, вийшов з авта, вийняв з багажника її валізу.

— Запросила б тебе додому, Мікаелю, але там повний розгардіяш.

Я відчув укол розчарування.

— Не біда… Іншого разу.

— Так, іншого разу обов’язково! — підхопила Сюнне.

Але навіть її радісна впевненість, що буде інший раз, мене не розрадила.

Розділ 55

Карла лежала на велетенському ліжку Конрада, розманіжена, вдоволена, на межі сну.

— Було добре? — запитав Конрад.

— Чому ви, чоловіки, вічно про це питаєте? — пробурмотіла вона кудись у матрац. — Звісно, добре! Як можна було цього не помітити?

— Мені подобається чути твою відповідь.

— Давно вже не бувало так добре. Неземна розкіш! Ще жоден чоловік не змушував мені відчути таке неймовірне блаженство.

Конрад засміявся.

— То ти ще прийдеш? — запитав він, проводячи пальцем по її хребті.

— Побачимо… — збрехала Карла, вона хотіла повторення, і він про це знав. — Де ти працюєш, коли працюєш на роботі? — запитала, щоб змінити тему, трохи засоромлена своєю шаленою пристрасністю ще мить тому; то було незвичне відчуття — вона ніколи раніше не соромилася сексу.

— Що ти маєш на увазі? Ти ж бачила моє ательє. Я

Відгуки про книгу За браком доказів - Кріс Тведт (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: