За браком доказів - Кріс Тведт

Принаймні щось приховувала.

— Загинуло троє людей, Сіґне. Нема сенсу й далі мовчати. Час розповісти все, що знаєте.

Вона протяжно зітхнула.

— Сіверт був її батьком, — промовила вона. — Він був її батьком, і вона його ненавиділа.

Мабуть, я мав геть придуркуватий вигляд, коли я витріщався на неї, щосили намагаючись зібрати докупи думки. Доки я отямлювався, Сігне заговорила.

— Був сонячний день. Я пішла на озеро купатися. Коли вийшла з води, він стояв на березі. Я відразу відчула щось погане, щойно його побачила. Ступила крок, щоб його обминути, але він загородив мені дорогу. Спершу я спробувала відбиватися, але марно. Він був набагато сильніший за мене. І тоді я піддалася. Найдивніше, що я завжди відчувала свою вину в тому, що сталося.

Голос Сігне звучав безпристрасно, як суха констатація факту.

— Через дев’ять місяців народилася Еріка.

— Але ж немає цілковитої певності, що вона — донька Сіверта.

— Від моменту, коли я зрозуміла, що вагітна, ні миті не сумнівалася. Знала і все.

— А ви з чоловіком… — почав я.

— Ми добре жили удвох, Кент Руаль і я. Навіть, ліпше, ніж просто нормально. Але мені здається, він не міг мати дітей. Як не старалися, я жодного разу не завагітніла. Аж… тоді.

Сігне бачила, що не до кінця мене переконала, і додала:

— Я ж не дурепа, пане Бренне! Я замовила тест ДНК.

— Ваш чоловік про це знав?

— Ні! Не хотіла й думати про це. Однаково не можна було вже нічого змінити. Якби зізналася, було б ще гірше. Так я собі міркувала. Того дня я приготувала на обід котлети. Пригадую, з яким апетитом Кент Руал їх їв. Їжа була реальною, Кент Руал був реальним. А зґвалтування реальним не було.

Я ледве стримався, щоб не сказати, що все вона розуміла неправильно. Що, навпаки, усе лиш погіршила для себе самої, не зізнавшись чоловікові.

Сіґне притулила долоню до потилиці, ніби там їй боліло.

— Тоді я думала: якщо не зізнаюся, Еріка матиме доброго батька, а Кент Руал — доньку.

Погляд її був затуманений, ніби вона дивилася у себе, а не на навколишній світ.

Я чекав. Сіґне знову почала розповідати.

— Була ще одна причина, чому я нічого йому не розповіла. Кент Руал був доброю людиною, надійним і спокійним чоловіком. Але мав одну ваду — був дуже ревнивий. На початку, коли ми тільки зійшлися, трапилося кілька бридких епізодів.

— Що ти маєш на увазі? Які бридкі епізоди?

— Він побив кількох хлопців. Скандал тоді зам’яли, а я навчилася обережності на вечірках. Я думала… я досі вважаю, якби тоді призналася Кентові Руалові, що Сіверт мене зґвалтував, він би його вбив.

— У буквальному сенсі?

Сіґне кивнула.

— Так, у буквальному. Він віддавна ненавидів Сіверта, а після… так, я певна, він просто взяв би рушницю і застрелив його.

— Добре, — я намагався пов’язати все почуте докупи, зв’язати ниті минулого й сьогодення. — І все ж я не дуже розумію… як про це довідалася Еріка?

— А я не мала вибору, — промовила Сіґне Гансен. — Мусила їй розказати.

— Чому?

— Бо вона закохалася в Гокона. Я намагалася завадити її дружбі з хлопцями з Саннторва, але, ясна річ, мені це не вдалося. Що більше я забороняла, то привабливішою видавалася їй романтика стосунків. У неї тоді був період тотального заперечення і бунту. Воно природно в юному віці, та ще й після недавньої втрати батька. Еріка була «татовою донею», і його смерть… навіть не знаю, як сказати… Вона наче втратила опору в житті.

— Еріка зізналася, що вони кохаються?

Сіґне пирхнула.

— Та й без зізнання все було ясно! Чи я сама не була молодою! Зовсім неважко помітити закоханість юного дівчиська, повірте мені! Здалеку видно, що відбувається.

— І ви впевнені, що її коханим був Гокон, а не Маґнус?

— На всі двісті відсотків! Гокон… навіть я, старша жінка, помічала в ньому особливу привабливість. Еріка ж була в тому віці, коли майже все обертається навколо сексу. Та навіть не майже… геть усе! Я не могла допустити, щоб їхні стосунки продовжувалися. Вони ж були братом і сестрою!

Я кивнув.

— І як Еріка сприйняла новину?

— А ви як думаєте? — з гіркотою в голосі запитала Сіґне. — Закотила істерику… оскаженіла. Кричала, що я брешу, лиш би зруйнувати їй життя, і таке інше.

— Але, врешті, таки послухалася?

— Залежить, що розуміти під послухом. Вона перестала зустрічатися з Гоконом, але я втратила доньку назавжди. Вона мені не простила.

— Ви пояснили, що вас зґвалтували?

— Так… Думала, що вона вже достатньо доросла, щоб почути правду, але, мабуть, для розуміння такого дорослими не стають ніколи, — сумно промовила Сіґне Гансен. — Вона категорично відмовлялася у це вірити. Звинувачувала мене, що я зрадила батька. Обзивала повією… А вже наступної миті, без жодного логічного зв’язку, могла накинутися на мене з гнівом і образою, мовляв, я завжди її ненавиділа, бо вона — плід насильства. Я розумію… увесь світ Еріки перевернувся догори дриґом, вона ніби вдруге втратила батька. А може, їй здавалося, що втратила й мене… у кожному разі, це було так несправедливо!

Сіґне підхопилася з місця, безцільно заходила по кімнаті, торкнулася вази, помацала пальцями фото, ніби шукала якоря, яким можна за