Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                Дівчина, що сиділа в кабінеті для допитів, була зовсім юною. Лише сімнадцять, але вже, можливо, причетна до злочинів. Можливо… Хоча Джим Брок, стажер, що вирішив за будь яку ціну домогтися місця в команді Джексона Малкольма, відчував, що Ейпріл Монінг не була винною в тому, що коїлося в Девілс-Крік.

                Джим спостерігав за дівчиною крізь вікно «акваріума», з сусідньої кімнати. Він наглядав за нею, доки детектив не прийшов в це гнітюче приміщення без вікон, зі столом посередині і кількома стільцями, що стояли біля стіни. Не приховані камери, дзеркало на всю стіну. Дівчина нервувала, вся ця холодна кімната тиснула на неї, і вона нервово стискала пальці, переплетені в замок, і озиралася, ледь стримуючи сльози.

                Джим думав, що вона прокручує в голові всі свої дрібні правопорушення, за які її могли привести в цю кімнату. Два перевищення швидкості, бійка в старших класах, розбите випадково вікно магазину. Вона дісно була тоді не винною – коліщатка роликів відвалилися, і вона влетіла в те вікно, як лише сама лишилася неушкодженою.

                Але тут, в кімнаті для допитів, вона згадувала все, що могло призвести до такого результату. Це було видно по її переляканим очам і нервовому тремтінні тонких пальців з яскравими нігтями неоново-лимонного кольору.

                - Що думаєш, стажере? – Колін Сміт нечутно переступив поріг таємної кімнати і поглянув на Ейпріл. – Як гадаєш, вона щось знає?

                - Уявлення не маю. – чесно відповів Джим. – Вона налякана, нервує…

                - Це добре! – відрізав Колін без натяку на співчуття. – Знервований підозрюваний розколеться швидше за спокійного.

                - Тобі її взагалі не шкода? – ошелешено спитав Джим. – Якщо вона не винна?..

                - А коли винна? – холодно відповів той. – Що, як вона знає про злочини братів? І не забувай, вона зустрічається з тим хлопцем, до якого приїхала жертва Цирульника! Який, якщо ти ще цього не усвідомив, батько її зведених братів! Я вже мовчу про те, що оті два маніяки кудись завезли твого тезку, Джима Морісона!

                - Вона ж ще майже дитина. – з жалем промовив Джим, переводячи погляд на Ейпріл. – В мене сестра такого ж віку, і…

                - Навіть якщо ти правий, і вона не причетна напряму. Вона лишається їхньою сестрою. – Колін говорив безжально, навіть жорстоко. – У всіх злочинців є родини, Джиме. І майже всіх злочинців покривають саме родичі. Малкольм дотисне цю дівчинку, і вона співатиме йому все, що бос захоче почути. Краще не дати їй вибору. Їй же буде легше потім, менше звинувачуватиме себе, що здала братів.

                Джим зітхнув і зосередився на тому, що відбувалося в кімнаті для допитів, куди саме увійшов Малкольм.

                ***

                Ейпріл Монінг була донькою свого батька. Малкольм бачив фото юного Біллі Монінга, і Ейпріл була його копією, більш тендітною і жіночною, але точною копією, аж до веснянок на носі і вигину тонких брів. І погляд мала не жіночий – важкий, рішучий і крижаний.

                Вона боялася детектива, але випросталася на стільці, випрямила спину, аж лопатки зійшлись біля хребта. Гордовито підвела підборіддя і зміряла Малкольма презирливим поглядом людини, яку посміли принизити безпідставними підозрами.

                Горда! Малкольм зміряв її оцінюючим поглядом і внутрішньо усміхнувся. Ця дівчинка була гідним суперником. Було шкода ламати її, зганяючи пиху, яку вона відверто демонструвала. Але йому потрібен був результат. Десь там двійко злочинців мордували Джима Морісона, звісно, він і досі був живим.

                Тому Малкольм відкинув непотрібне співчуття і мовчки розкрив теку з фотографіями.

                - І що це значить? – Ейпріл не витримала, високим дзвінким голосом порушила гнітючу тишу. – Чому я тут? Мене привезли…

                - Коли вас затримували, то зачитали всі права і повідомили причину, навіщо ви тут. – відрізав Малкольм. – Ви зазначили, що все зрозуміли.

                - А що мені лишалося? – Ейпріл відхилилася від столу, склала руки на грудях. – Ваші… колеги, детективе Як-Вас-Там…

                - Малкольм. – представився детектив. – Моє ім’я – Джексон Малкольм. І в мене до вас є чимало запитань, міс Монінг. Але спочатку…

                Він дістав із теки фото з місця вбивства Аннет Мейнсфілд, найстрашніше з тих, що було зроблене в тій квартирі. Підсунув його ближче до Ейпріл і повідомив:

                - Ця жінка – Аннет Менсфілд, журналістка. Її вбив ваш брат Джо. – і доки Ейпріл намагалася вдихнути, аби знайти слова, він продовжив, діставши інше фото. – А це – Віктор Морісон. Ваш брат Біллі вдерся в його квартиру і намагався вбити. – чергове фото з квартири, на якому видко калюжу крові і сліди боротьби. – Коли я завадив йому, він спробував вбити й мене. – ще фото, вже з коридору, там, де детектив ледь не попрощався із життям. – А це. – Малкольм поклав наступний знімок. – Джим Морісон, брат Віктора. Ваш брат Джо викрав його і повіз в невідомому напрямку, попередньо викравши авто. А ось це. – ще одне фото, вже з парку. – Мила дівчинка Крістіна Річардсон, яка приїхала до свого хлопця в Гранд-Форкс, от тільки з тим хлопцем раптово почала зустрічатися ти. Її вбив Цирульник, коли вона вийшла з бару, де заливала коктейлями біль розставання.

                Ейпріл дивилася на рівний рядок фото, і швидко та судомно ковтала ротом повітря. Її очі блищали від сліз, які безмовно текли по її щоках. Вона тремтіла, за мить від зламу. Малкольм не хотів робити того, що мусив, але варіантів не було – йому слід було остаточно зламати спротив, який Ейпріл відчувала. Тому він дістав останнє фото і недбало кинув його поверх решти знімків.

                - А це, моя дівчинко, твій батько. В реанімації. Як думаєш, хто його туди вклав?

                - Тато живий? – видихнула вона, підіймаючи заплакані очі на детектива. – Він… Він живий?