Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                - Поки що. – безжально відрізав Малкольм. – Після того, що з ним зробили, буде дивом, якщо він отямиться. – він примружив очі і х легким сарказмом в голосі поцікавився. – А чому ти не здивована, що він в лікарні, а питаєш, чи він живий?

                Ейпріл здригнулася, ніби лише зараз усвідомила, що прохопилася і вкрила таємницю, яку слід було замовчувати. Спробувала опанувати себе, але знову втупилась в знімок з реанімації.

                Колін перевершив себе. Фото Біллі Монінга могло б перемогти в будь якому конкурсі документальної фотографії в категорії «найемоційніше фото». Навіть Малкольма переповнило співчуття до Біллі – таким сильним і гострим було те фото. Для доньки, що хоч трохи любила свого батька, воно було нестерпним.

                - Мама сказала, що він загинув. – глухо промовила Ейпріл, нерішуче торкаючись знімка. – Вона сказала: «батько зрадив нас і хотів втекти з коханкою, але загинув».

                - Коли вона це сказала? – запитав Малкольм.

                - Кілька днів тому. – Ейпріл струснула головою – Коли були новини про ту дівчину, Крістіну. Я подзвонила, бо… Я злякалася, розумієте? Вона… Ми посварилися, коли вона приїхала. Я не знала, що в ЛІама була дівчина…

                - Ви посварилися, ти подзвонила мамі. Так було? – уточнив детектив, прибираючи фото назад в теку.

                - Ні, не так! – Ейпріл розплакалась. – Вона приїхала… я була в шоці, я ж правда не уявляла… Вона плакала, я плакала. Ліам іржав, як коняка. Він… Він накурився, і йому було смішно. Коротше, ми обідві пішли геть. Вона назвала мене дурепою і пішла кудись в бік парку, а я викликала Біллі. Він забрав мене від Ліама.

                - Ейпріл, Крістіну вбили після того, як Біллі, Джо і твоя матір інсценували загибль Біллі в озері. – м’яко повідомив Малокльм.

                Ейпріл ошелешено поглянула на детектива, ледь тримаючи нижню щелепу на місці. Її реакція була щирою, сумнівів не було. Погляд, що аж кричав, що Ейпрілв вважає Малкольма ідіотом, який просто знущається з неї, втупився детективові просто в зіниці.

                - В якому озері? – нарешті запитала вона.

                - Іст-Девілс-Лейк, Ейпріл. – все так само з усмішкою відповів Малкольм. – Вони розіграли сценку просто на очах в мого помічника, якого попередньо ледь не вбили. Ви не знали про це?

                Замість відповіді Ейпріл мовчки похитала головою і навпомацки знайшла на столі пляшку з водою, яку їй принесли. Погляд її невідривно слідкував за детективом, ніби вона намагалася вловити момент, коли він повідомить їй, що це все – просто розіграш, дурнуватий пранк, а не її нова реальність. Але Малкольм не спішив її порадувати, а просто мовчки дивився в очі, дозволяючи усвідомити до кінця те, що відбувається.

                - Я… Ніби якась дурна комедія… Чи фільм жахів… Чи… Боже, я не знаю… - вона знову заплакала, розмазючи по обличчу залишки косметики. – Що відбувається взагалі?!

                - Ейпріл, вони – злочинці. Твоя матір у в’язниці. Твій батько – в комі. Твої брати – невідомо де, як і коханець твоєї матері, який за сумісництвом – серійний маніяк.

                - Кох… Хто? – Ейпріл вдавилася водою, закашлялась, дивлячись на детектива виряченими очима, в яких шоок змішувався із обуренням. Відкашлявшись та стерши воду з підборіддя, вона роздратовано втупилась в очі детектива. – Ви думайте, що говорите! Який до біса коханець? Моя матір…

                - Зраджувала твого батька з Дереком Клейтоном. – безапеляційно відповів Малкольм. – Саме він – батько твоїх братів.

                - То ось чому дядько Дерек був з Біллі в ту ніч. – шоковано видихнула Ейпріл. Увесь її вигляд говорив, що вона змирилась із тим, що сьогодні для неї настав день болючого викриття правди, і просто приймала все, що їй говорив Малкольм.

                - Він був з Біллі в ніч, коли вбили Крістіну? – стріпнувся детектив. – Біліл приїхав за тобою із ним разом, так?

                - Так. – втомлено і пригнічено зітхнула дівчина. – Біллі відвіз мене сам, а дядько Дерек сказав, що погляне на дівчинку… На Крістіну…

                - Тобі не здалося це дивним? – уточнив Малкольм.

                - Ні, я… Боже! – очі Ейпріл раптово стали порожні і скляні. – Боже, якщо то дядько Дерек… Це через мене! Я… Я сказала, щоб він… Боже, це я винна! Це все я винна!

                В неї почалася справжня істерика, її трусило, ніби листок на ураганному вітрі. Малкольм виразно глянув собі через плече, у фальшиве дзеркало за своєю спиною, вимагаючи негайної допомоги. А сам рішуче підвівся зі свого місця, присів перед Ейпріл, намагаючись упіймати її погляд. В нього лишалося ще одне питання.

                - Що ти зробила, Ейпріл? Про що попросила його?

                ***

                - Ейпріл, виявляється, розповіла про Крістіну, і про те, що їй шкода дівчину. – Джим Брок втомлено кинув піджак на робочий стілець, шимно видихнув і стиснув пальцями скроні. – Вона хвилювалася, що та лишилася посеред ночі сама в незнайомому місті. І той виродок сказав, що зараз наздожене Крістіну і проведе в готель.

                Колін поглянув на Джима з повагою. Стажерові вдалося те, чого не зумів добитися від неї Джексон Малкольм. А Джиммі з легкістю не тільки спинив істерику дівчини, а й розговорив її знову, вмовляючи не брати на себе вину за те, чого не робила. Лагідна розмова після шокую чого допиту Малкольма принесла свої плоди. От тільки Джим виглядав так, ніби щойно пробіг марафон в лицарському обладунку, попутно боксуючи з гирями в рукавицях.

                - Водички, стажере? – намагаючись не показати, що він аж надто переймається його станом, запитав Колін. Коли Джим кивнув, мовчки встав зі свого місця і пішов до автомату з напоями. – Що ще казала дівчинка?

                Джим сповз на свій стілець, відкинувши піджак на підлогу, і порожнім поглядом втупився в монітор перед собою. Коли перед ним поставили склянку з водою, він вдячно поглянув на Коліна, махом випив воду, ніби страждав від спраги тиждень, і лише тоді відповів.