Серця в Атлантиді - Стівен Кінг
Ніхто, Боббі знав. Коли спробуєш, кермо може перетворитися на змію і задушити тебе, а сидіння — в сипучий пісок, що тебе поглине.
— Вони все ходять групами, всі, як один, у тих своїх жовтих плащах, хоч надворі так парить, що на граному тротуарі мош яйця смажити, — вів далі Фільйо. — Всі взуті в такі класні білі капці, що просто торба. Ви ж знаєте, я все бачу, в кого шо на ногах, бо в мене аж встає на всю оту фігню. І, по-моєму… по-моєму… — він затнувся, набрався духу і промовив до Ді щось іспанською.
Боббі спитав, що той каже.
— Каже, шо їхні капці не торкалися землі, — переклав Хуан. Очі його розширилися. У них не було ні глузування, ані недовіри. — Каже, шо в них є тотой великий, червоний «крайслер» і, коли вони до нього верталися, їх грані капці вобше не торкалися землі».
Хуан підніс два розчепірені пальці до рота, сплюнув і перехрестився.
Хвилину чи дві всі мовчали, тоді Ді знову серйозно нахилився до Боббі:
— І оті типи шукають твого друга?
— Так, — відповів Боббі, — я маю його попередити.
Йому прийшла божевільна думка, що зараз Ді запропонує піти з ним до «Кутової лузи», а тоді до них приєднається решта «Діаблос», і вони йтимуть вулицею, в унісон клацаючи пальцями, як хлопці з банди «Реактивних» у «Вестсайдській історії». Тепер вони стануть його друзями, бандити, у яких виявилися дійсно добрі серця.
Звичайно, нічого такого не трапилося. Сталося зовсім інше. Мосо побрів до місця, де Боббі в нього врізався. Інші рушили слідом. Хуан затримався тільки, щоб сказати:
— Нарвешся на тотих caballeros[26] — і ти вже мертвий putino, tío mío.
З Боббі залишився тільки Ді. Він сказав:
— Він правильно каже. Тобі треба вертатися в свою частину світу, друже. Хай твій amigo сам вигрібається.
— Не можу, — сказав Боббі, а тоді з непідробною цікавістю: — А ти б зміг?
— Проти простих, певно, нє, але ж оці непрості. Ти же ж чув?
— Чув, — вимовив Боббі, — але…
— Ти здурів, Малий. Poco loco[27].
— Напевно.
Боббі й сам відчував, що здурів. Poco loco, ще й який. Дурний, як миша в нужнику, як сказала б мама.
Ді попрямував геть, і Боббі відчув, як стислося серце. Старший хлопець дістався до рогу (товариші чекали на протилежному боці вулиці), тоді обернувся, склав пальці пістолетом і прицілився в Боббі. Боббі широко всміхнувся і відповів тим же.
— Vaya con Dios, mi amigo loco![28] — гукнув він і побрів геть, піднявши комір свого бандитського піджака аж до потилиці.
Боббі розвернувся в протилежний бік і теж пішов, обминаючи калюжі світла, що його відкидали шиплячі неонові реклами, і, по змозі, тримаючись у тіні.
Навпроти «Кутової лузи» розташовувалося бюро ритуальних послуг: «ПОХОРОННЕ БЮРО ДЕСПЕНЬЇ», як засвідчувала зелена вивіска. У вітрині висів годинник з циферблатом у холодному обрамленні блакитного неону. Під годинником виднівся напис «ЧАС І ПРИПЛИВИ НІКОГО НЕ ЧЕКАЮТЬ». На годиннику було двадцять по восьмій. У Боббі ще залишався час, купа часу, і він угледів вуличку поблизу «Лузи», де можна було зачекати у відносній безпеці, та Боббі не міг просто сховатися десь і чекати, хоч і знав, що так було б найрозумніше. Якби він був дійсно розумний, то взагалі б не приїжджав сюди, вниз. Та Боббі не був старою, мудрою совою, а переляканою дитиною, якій потрібна допомога. Він сумнівався, що знайде її в «Кутовій лузі», та, можливо, помилявся.
Боббі пройшов під транспарантом «ЗАХОДЬТЕ, ВСЕРЕДИНІ ПРОХОЛОДНО». Ще ніколи в житті кондиціонер не був потрібний Боббі менш, ніж зараз. Ніч була гаряча, та його всього морозило.
Боже, якщо ти є на небесах, прошу, допоможи мені. Дай мені сміливості… і пошли удачу.
Боббі відчинив двері й ступив досередини.
Пивний дух був куди міцніший і свіжіший, а зал з ігровими клекотів і дзвенів від світла і гомону. Де раніше грав лише один Ді, зараз сиділо щонайменше два десятки людей. Усі, як один, палили. Усі, як один, мали на собі сорочки без рукавів і капелюхи у стилі «Привіт юним закоханим від Френка Сінатри». Поруч з усіма на скляних поверхнях автоматів стояли пляшки «Бадвайзера».
Бюро Лена Файлза було освітлене значно яскравіше, тому що в барі горіли всі лампи. Усі стільці, як і в залі з ігровими автоматами, були зайняті. Сама ж більярдна, така темна в середу, тепер сяяла не гірше від операційної. Коло кожного столу хтось то кружляв, то нахилявся, заганяючи кулі в лузи, оповитий синюватим туманом цигаркового диму. Стільці вздовж стін усі були зайняті. Боббі побачив старого Джі, що поклав ноги на підставку для чищення взуття і…
— Якого хера ти тут робиш?
Боббі аж підскочив від голосу й обернувся, шокований, що почув це слово з жіночих вуст. Перед ним стояла Аланна Файлз. Двері до вітальні, що містилася за бюро, саме зачинялися. Сьогодні на ній була біла шовкова блузка, що відкривала плечі, вродливі, вершково-білі та круглі, неначе груди. Виріз сягав і до пишного бюсту. Під блузкою червоніли найбільші лосини, які Боббі доводилося бачити. Учора Аланна була привітна й усміхнена, власне кажучи, навіть злегка підсміювалася, втім зовсім не образливо. Зараз же вона здавалася до смерті наляканою.
— Пробачте, я знаю, що мені не можна тут бути, але мені треба знайти мого друга Теда, тож я подумав… подумав…
Боббі почув, як його голос здувається, ніби надувна кулька, яку пустили літати по кімнаті.
Щось було до жаху не так. Це скидалося на сон, який іноді снився Боббі: він сидить за партою і вчить граматику чи природознавство, або просто читає якесь оповідання, коли це тут усі починають з нього сміятися. І тут він помічає, що забув одягти до школи штани, і тепер сидить за партою, а причандалля теліпається перед очима всіх дівчат, учителів і всіх-всіх-всіх.
Звук дзвіночків із залу з автоматами не стих зовсім, але порідшав. Потік сміху і балачок, що нісся від шинквасу, майже повністю пересох. Стукіт куль припинився. Боббі розгледівся на всі боки, знову відчуваючи, як у животі клубочаться змії.
На Боббі дивилися не всі, але більшість. Старий Джі вирячив свої схожі на пропалини у брудному папері очі. І хоча вікно у свідомості Боббі стало матовим і замилилося, він знав, що багато присутніх тут людей ніби чекали на нього. Сумнівався, що вони про
