Зелена миля - Стівен Кінг

Я сподівався, що він правий.

Ми з Бруталом автоматично підхопили Делакруа під лікті, коли він ступив на платформу. Вона невисока, усього на вісім дюймів вивищується над підлогою, але ви не уявляєте, скільки засуджених, навіть найкрутіших крутанів, потребували допомоги, щоб зробити цей останній у своєму житті крок.

Однак Дел із ним впорався добре. Перед стільцем він хвилину постояв (навмисне ігноруючи Персі), а тоді звернувся до нього, наче представляючись. «C’est moi», — сказав він. Персі потягнувся до нього, але Делакруа розвернувся з власної волі. І сів. Я опустився на коліна ліворуч від нього, а Брутал — праворуч. Я захистив горло й пах таким чином, як уже розповідав, потім повернув хомут, щоб його розкрита пащека хапнула хирляву білу плоть трохи вище щиколотки кейджена. Прогуркотів грім, і я смикнувся. В око стікав пекучий піт. «Мишовілль», — незрозуміло чому крутилася в голові невідчепна думка. Мишовілль. Вхід — десять центів, для дітлахів — два. Щоб дивилися на Містера Джинґлза крізь сльодяні віконечка.

Хомут був норовливий, не хотів стулятися. Я чув, як важко і хрипко дихає Дел. Легені, що менш ніж за чотири хвилини стануть обвугленими мішечками, силкувалися працювати синхронно з серцем, яке розігнав страх. Те, що він знищив півдюжини людей, здавалося тієї миті найменш важливою його характеристикою. Я не намагаюся зараз називати чорне білим, просто розповідаю, що відчував.

Дін присів поряд і прошепотів:

— Поле, що сталося?

— Та не можу… — почав я, і тут хомут із лунким клацанням закрився. Мабуть, водночас він гризнув своєю щелепою ногу Делакруа, бо того аж пересмикнуло й він тихо засичав.

— Вибач, — сказав я.

— Нічого, начальнику, — відповів Дел. — Хвилинку поболить і перестане.

Хомут з боку Брутала містив у собі електрод. З ним завжди було трохи більше мороки, тому підвелися ми всі втрьох майже одночасно. Дін потягнувся до затискача для зап’ястя ліворуч від Дела, а Персі підійшов праворуч. Я вже готовий був прийти на допомогу, якщо Персі вовтузитиметься, але він краще впорався з хомутом для руки, ніж я — з нижнім. Я бачив, що Дел дрібно тремтить усім тілом, наче крізь його тіло вже пустили несильний струм. І запах його поту я теж відчував. Кислий і міцний, він нагадував слабкий розсіл.

Дін кивнув Персі. Персі повернув голову через плече — мені стало видно те місце під його щелепою, де він уранці порізався під час гоління, — і тихим твердим голосом промовив:

— Позиція один!

Пролунало гудіння, схоже на звук, із яким вмикається старий холодильник, і лампочки під стелею комори розгорілися яскравіше. Серед глядачів тихо заохкали й забурмотіли. Дел на стільці смикнувся, його пальці так міцно вчепилися в краї дубових билець, що аж побіліли кісточки. Його очі несамовито закружляли в очницях, а сухе дихання пришвидшилося ще більше. Він майже хапав ротом повітря.

— Тихо, — пробурмотів Брутал. — Так тримати, Деле, ти молодець. Тримайся, все йде так, як треба.

«Гей, хлопці! — подумав я. — Адіть подивітися, що вміти виробляти Містер Джинґлз!»

А понад тюрмою знову розірвався грім.

Персі повагом виступив і став перед стільцем. Це була його хвилина слави, він стояв на сцені, і всі очі були звернені до нього. Тобто всі, крім однієї пари. Делакруа побачив, хто перед ним стоїть, і опустив погляд на коліна. Я ладен був поставити долар проти пончика, що Персі запоре свій виступ, коли доведеться промовляти ті рядки перед справжніми глядачами. Але він відтарабанив їх не запинаючись, моторошно спокійним голосом.

— Едуарде Делакруа, вас засуджено до смерті на електричному стільці. Вирок винесено судом присяжних, рівних вам за віком і станом, та затверджено кваліфікованим суддею цього штату. Хай Господь береже людей цього штату. Чи бажаєте щось сказати перед тим, як присуд буде виконано?

Дел спробував заговорити, але спершу з його горла вирвався лише нажаханий шепіт, сповнений повітря й голосівок. Тінь презирливого посміху торкнула кутики вуст Персі. Я б із радістю застрелив його просто там, на місці. Потім Дел облизнув губи і спробував ще раз.

— Я шкодувати про те, що зробити, — промовив він. — Я віддати б усе, аби повернути стрілки годинника, але ніхто не могти. Тож тепер… — Над дахом приміщення вибухнула пущена з небесного міномета міна. Дел підскочив, наскільки йому дозволяли хомути, що скували руки й ноги. Очі на мокрому обличчі дивилися дико. — Тепер я за все платити. Хай простить мені Бог. — Він знову облизнув губи й поглянув на Брутала. — Не забудьте, ви обіцяти про Містера Джинґлза, — тихим голосом, що призначався лише нам, сказав він.

— Ми не забудемо, не хвилюйся, — запевнив я й погладив холодну, як глина, руку Делакруа. — Він поїде в Мишовілль…

— Чорта з два, — промовив Персі кутиком рота, як запеклий рецидивіст, підчепивши пасок, що оперізував груди Делакруа. — Нема такого місця. Це казочка, її вигадали ці хлопці, щоб тобі заткнути писок. А я тут подумав і вирішив, що ти повинен знати. Педрило.

Спалах усвідомлення в очах Дела свідчив про те, що глибоко в душі він знав… але ладен був приховувати це сам від себе, якби йому дозволили. Приголомшений, я люто зиркнув на Персі, але той відповів мені незворушним поглядом: мовляв, і що ти зробиш? І в цьому він, звичайно, був правий. Я геть нічого не міг вдіяти: у залі були присутні свідки, а Делакруа балансував на найдальшому краєчку життя. Не лишалося нічого, крім продовжувати, завершувати почате.

Персі зняв з гачка маску й натягнув на голову Делу, щільно зав’язавши її під випнутим підборіддям коротуна, щоб розтягнути отвір на маківці. Наступним кроком було витягти губку з відра і вкласти її в шолом. І тут Персі вперше відступив від встановленого порядку дій. Замість нахилитися й виловити губку, він узяв шолом зі спинки стільця й нагнувся, тримаючи його в руках. Іншими словами, замість того, щоб піднести губку до шолома (найприродніший спосіб), він опустив шолом до губки. Я мав здогадатися, що він затіяв якусь каверзу, але я був надто розбалансований. То була єдина страта з усіх, які я виконав у своєму житті, коли почувався, що зовсім нічим не керую. Що ж до Брутала, то він навіть не глянув на Персі: ні тоді, коли Персі нахилявся над відром (рухаючись так, щоб нам не видно було, що він там робить), ні тоді, коли він випростався й повернувся до