Випадковий свідок - Мерайя Д Рок

                Малкольм уважно роздивлявся Віктора Морісона, що сидів навпроти нього в кімнаті для переговорів. Зараз Віктор мав значно кращий вигляд, особливо якщо порівняти з тим моментом, коли місіс Кройк відчинила двері і вмовила Віктора вийти до детективів. Тоді він буво землисто-блідий, з величезними колами під очима і тремтячими від болю руками, одна з яких була перев’язана. Тепер, після того, як Віктора Морісона оглянули лікарі і знеболили його рану, його обличчя було природного кольору, а кола під очима стали меншими. Він все ще був змучений і наляканий, але тримав себе в руках.

                Розмова з місіс Кройк заспокоїла його і він був готовий свідчити. Але Колін запропонував, а Малкольм підтримав його ідею, аби стара жінка, до якої Віктор відчував якусь беззаперечну довіру, була поряд із ним. Присутність цієї жінки заспокоювала Віктора, дозволяючи тримати себе в руках, і лише його погляд, що метався кімнатою, підказував, що всередині душі він страшенно знервований і спантеличений.

                Малкольм намагався зрозуміти, як саме розмовляти із Віктором, аби почути від нього відповіді. Подробиці, які озвучила місіс Кройк, про стан здоров’я Віктора, вгонили детектива в ступор. Він розумів, що його звичні методи допиту просто не спрацюють, і тому вирішив, що говоритиме із вІктором так, ніби перед ним підліток, а не дорослий чоловік.

                - Вікторе. – почав детектив максимально лагідним тоном. – Ти пам’ятаєш мене? Я – детектив Малкольм, і ти можеш звати мене просто Джексон, якщо хочеш.

                - Це тому, що я вас врятував? – трішки невпевнено запитав Віктор, дивлячись на детектива широко розплющеними очима. – Я пам’ятаю, що ви прибігли в мій дім і той злий хлопець хотів вас убити, а я вдарив його стільцем.

                - То це тобі я маю дякувати за порятунок свого життя? – Малкольм посміхнувся, відчуваючи, що довірливий діалог можливий. – Ти дуже сміливий і сильний, Вікторе! Ти врятував моє життя, і я дуже вдячний тобі!

                Віктор розплився у посмішці, але миттєво спохмурнів, ніби щось згадав.

                - Джим так само казав. – зітхнув він.

                - Коли Джим казав це тобі, Вікоре? – інтуїтивно запитав Малкольм.

                Відповідь його не розчарувала.

                - Коли той поганий хлопець вбив мою Аннет! – скрикнув Віктор, і в його голосі прозвучав такий безмежний біль, що Малкольм здригнувся, а місіс Кройк стиснула руку Віктора, намагаючись підбадьорити його.

                Але це було марно. Очі чоловіка стали вологими від сліз, а плечі опустилися. Він горював, зовсім не приховуючи цього, розхитувався на стільці, а по щоках одна по одній стікали сльозинки. Малкольму було так шкода цього чоловіка, що він відчув, як в горлі утворився важкий гіркий клубок. Він хотів було звично ковтнути його, опановуючи себе, але якимось шостим чуттям усвідомивши, що Віктор довірятиме йому набагато більше, якщо він все ж покаже свої почуття. Тому детектив пересів на інший, ближчий до Віктора, стілець, і дуже обережно взяв його за руку, і  щиро промовив:

                - Мені так жаль, що її вбили. І так жаль, що ти бачив це…

                Щирість його слів досягли мети, Віктор поглянув на детектива з розумінням і прийняттям. А ще – з легким здивуванням.

                - Звідки ви знаєте, що я бачив?

                Малкольм лагидно посміхнувся, трішки схилившись до Віктора.

                - Я впізнав твій голос. В тебе дуже приємний голос і я запам’ятав його, коли ти мені подзвонив і розповів про Аннет. І коли вперше почув твій голос – одразу тебе впізнав.

                - Джим казав мені, що я маю подзвонити саме вам. – пошепки промовив Віктор, скляним поглядом вдивляючись у стіну. – Він дав ваш номер і наказав йти на заправку, аби мене ніхто не  впізнав. Джим сказав, що це небезпечно, і той поганий хлопець може мене знайти.

                - Вікторе, ми знаємо, як звуть того поганого хлопця, що зробив з Аннет усе те страшне. – Малкольм добирав слова, ніби знешкоджував бомбу. – Ми покараємо його за те зло, що він скоїв. Джим був правий – ти дуже сміливий. І я попрошу тебе зібрати усю твою сміливість, як тоді, коли ти врятував мене, і дуже уважно подивитися на фото того поганого хлопця. Ти зможеш зробити це?

                Віктор лише мовчки кивнув. З усього, що він демонстрував, з кожної його реакції, було зрозуміло, що він на межі, і Малкольм не збирався мучити його довше, ніж це потрібно. Тому детектив швидко витягнув із теки з документами фото Біллі Монінга-молодшого, який був, де-факто, Біллі Клейтоном, і поклав перед Віктором.

                - Це він? – стиха запитав Малкольм.

                - Цей поганий хлопець вдерся в мою квартиру і стріляв у мене, а ще хотів убити вас. – Віктор тремтів від внутрішньої напруги, його голос зривався, але він не замислювався над відповіддю, говорив впевнено і з переконанням.

                - Цей поганий хлопец скривдив Аннет? – відчуваючи тривогу, уточнив детектив.

                Віктор спочатку хитнув головою, а потім твердо сказав, ніби відрубав:

                - Ні!

                Малкольм безпорадно озирнувся на Коліна, який до цього просто мовчки сидів осторонь, уважно спостерігаючи за допитом свідка. Тепер же, коли детектив перевів свою увагу на нього, Колін потягнувся до теки і дістав інше фото.

                - Вікторе, поглянь на ще одне фото. – дуже делікатно попросив Колін, розвертаючи знімок до свідка. – Ти знаєш цього чоловіка?

                Малкольм спостерігав за Віктором, тому не пропустив моменту, коли той здригнувся віж жаху.

                - Це і є той поганий хлопець. – одними губами прошепотів Віктор. – Це він… І вранці теж він… Але Джим наказав мені сидіти тихо, і я сидів тихо…

                Віктор заплакав, страшно і беззвучно, здригаючись усім тілом. Місіс Кройк притисла його до себе, втішаючи, мов маленького, і втупила в Малкольма виразний і сердитий погляд. Детектив кивнув, і жестом покликав Коліна за собою. Коли вони вийшли з кабінету, Малкольм все так же беззвучно вказав на двері штатному психологу, що чергував за дверима про всяк випадок.